Мабуть, це не випадковість, що книга відкриває найбільший секрет радости вже в першому розділі: зреченість. Було б логічно дійти до нього крок за кроком, навчившись спочатку долати етапи щораз більшої відповідальности, щоб наблизитися до мети загартованими та готовими отримати «об’явлення».
Але, спитаєте ви, що спільного в радості та зреченості? Багато чого, адже зреченість є автострадою, яка веде прямо до віри: необхідно зробити крок, щоб осягнути ідеальний спокій у серці.
Отже, зреченість.
Цей термін, на перший погляд, немовби ставить нас перед глухою стіною, такою довгою і високою, що викликає бажання одразу ж закрити книгу зі словами: я з цим не впораюся! Зреченість виглядає найскладнішою річчю у світі.
Але власне тут і ховається проблема: ми легковажно думаємо, що у світі існує щось неможливе. А це велика помилка, бо якби ми вирішили йти за Законом світу – Законом набагато більшим та вищим, ніж ті жалюгідні спроби, на які ми спромоглися в цій царині; Законом, поруч з яким стаємо сліпими, глухими, скептично налаштованими та смішними, без найменшого здогаду про те, якого великого багатства ми позбавлені через власну короткозорість… – якби ми вирішили принаймні раз піти за цим Законом, то найперше наше відкриття було б таке: нічого неможливого не існує! З цього висновок: можливим стає навіть навчитися зрікатися.
Зрозуміло, що зреченість йде першою в нашому переліку, оскільки від початку варто пізнати цей свого роду приспів, це часто повторюване поняття, яке ми зустрінемо в багатьох, якщо не у всіх розділах книжки: деколи явне, деколи – приховане, деколи – ледь-ледь відчуте інтуїтивно. За таких умов можна спокійно говорити про те, що ми почали з кінця.
Зреченість передбачає насамперед прийняття всього того, що ми змінити не в змозі. Прийняття, яке, своєю чергою, передбачає усвідомлене зусилля волі. Термін «прийняти» часто плутають з приреченим підкоренням. Але ж відчуйте різницю самі! Прийняття, тріюмфуюче і впевнене, гордо тримає себе, воно не має нічого спільного з другим терміном, знедоленим і відкиненим на узбіччя: жалюгідна подоба, бліда, неначе привид.
Підкорення виступає таким собі синонімом відмови. Пересічна людина уявляє собі підкорених осіб такими, що відмовилися від боротьби. Піднято білий прапор і, зі зв’язаними руками й ногами, можна спокійно відправлятися в полон. Підкорення свідчить про відмову від надії, мовчазну згоду з тим, що нам чуже; і, врешті-решт, воно просто рівносильне зраді душі.
Підкоряється той, хто не визнає, що йому бракує мужности, аби відтяти від свого життя все те, що стоїть на заваді, обираючи натомість повну капітуляцію, на яку вдягають маску мудрости.
Я вірю, що всередині кожного з нас слово «підкорення» викликає відчуття провалу та поразки, хоча багато осіб, спасувавши перед страхом, часто піддаються спокусі втілити його в життя. Як результат, наша душа зменшується до бідної тремтливої тваринки, з кляпом у зубах, з розсіяним поглядом та з погаслим холодним серцем.
Прийняття, натомість, народжується зі здорового реалізму, який припускає, що не контролює безвихідної ситуації, тому вибирає єдину можливу альтернативу – довіру. Іншими словами, довіряє те, що неможливо змінити, Тому, Хто може змінити все. З цього випливає, що за таких умов потрібна повна довіра.
У цьому місці, на мій превеликий подив, я була змушена на мить відкласти ручку, оскільки усвідомила, що для окреслення поняття зречености залишилося не так уже й багато слів. Та досить лише чотирьох: нехай буде воля Твоя.
Зреченість, звісно ж, є своєрідною відмовою від боротьби з тим, що змінити неможливо. Це – прийняття реальности в ту мить, коли вона насувається на нас силою неминучости. Зректися – означає погодитися з чимось, зректись самого себе, щоб довіритися комусь. Погодьтеся, хіба всі ці означення не вкладаються в згадані вище чотири чарівних слова?
Отож, усе те, що нам перешкоджає і можна змінити – навіть ціною відгризеної лапи, як це робить лисиця в пастці, – необхідно змінити, щоб не опинитися на узбіччі, а зреченість є ніщо інше, як прийняття того, що приготувала для нас Доля.
За таких умов зречення стає рятівним плотом, який, якщо ми не здамося, ніжно запровадить нас до спасення, вимагаючи від нас не надзвичайних зусиль, а простої покори і прийняття. Ісус Христос дає підказку такими словами:
«Чого ви тривожитесь і турбуєтесь? Дозвольте Мені подбати про ваші справи і все заспокоїться.
Істинно кажу вам, що кожен ваш вчинок справжньої, сліпої, повної зречености в Мені сприятиме здійсненню того, що ви бажаєте, та вирішить найскладніші проблеми. Ваша зреченість у Мені не означає здатися, засмутися і впасти у відчай, звертаючи потім до Мене стривожену молитву, щоб Я вас вислухав і перетворив тривогу в молитву.
Зректися – означає закрити спокійно очі душі, відвернути думки від переживань та поринути в Мене, оскільки лише Я можу вас віднайти на іншому березі, неначе дітей, заснулих у материнських обіймах.
Те, що вас тривожить та завдає неймовірного болю, – лиш ваші роздуми, думки і клопоти: прагнення будь-що самотужки впоратися з тим, що вас турбує.
Скільки речей Я роблю, коли душа у своїх матеріяльних і духовних потребах звертається до Мене з проханням: “Подбай Ти про це”. А потім вона закриває очі і спокійно засинає!
Ви отримуєте мало дарів, коли турбуєтеся про те, щоб їх мати багато; і матимете їх пребагато, якщо в молитві покажете повну довіру до Мене. Ви, коли вас тривожить біль, молитеся, щоб Я позбавив вас від страждань, але як Я маю це зробити, якщо ви хочете підлаштувати Мене під ваші ідеї? Ви подібні до хворих, які не просять у лікаря допомоги, а дають йому поради, як себе лікувати.
Не робіть цього, натомість моліться так, як Я вас навчив у молитві Отче наш: “Нехай святиться ім’я Твоє”, – тобто нехай воно прославиться в цій моїй потребі. “Нехай прийде царство Твоє”, – тобто нехай у нас й у світі все прагне до цього Царства. “Нехай буде воля Твоя”, – тобто подбай, Господи, про це все саме Ти.
Я втручаюся з усією Моєю всемогутністю, вирішуючи найскладніші питання. Ти бачиш, як хвороба підбадьорює, а не розчаровує? Не турбуйся, закрий очі і скажи Мені довірливо: “Подбай Ти про це!”. Обіцяю тобі, що Я подбаю.
Обіцяю тобі, Я втручуся, як лікар, і, якщо буде необхідно, вдамся до чуда. Не будьте малими дітьми, що вимагають від мами подбати про їхні потреби, а самі намагаються вирішити все власноруч, перешкоджаючи своїми ідеями та капризами маминій роботі.
Закрийте очі і довіртеся течії Моєї благодаті, закрийте очі і дозвольте Мені вирішити проблеми, закрийте очі та відженіть від себе, неначе спокуси, думки про майбутнє.
Відпочиньте в Мені, віруючи в Мою доброту, і Я обіцяю вам Моєю любов’ю, коли ви проситимете Мене подбати, то про все подбаю якнайкраще, втішу вас, звільню вас і провадитиму вас.
І коли Мені треба буде вивести вас на дорогу, яка відрізняється від тієї, яку бачите ви, Я буду поруч з вами, оскільки немає кращих ліків, ніж Моя любов. Але Я зможу про все подбати лише тоді, коли ви закриєте очі.
Вас не бере сон, ви хочете все оцінити, все пізнати, все обдумати. Ви довіряєте лише людським можливостям. І це стає на заваді Моїм словам та баченню. О, як Я прагну від вас зречености, щоб збагатити вас, і як Я поспішаю до вас, коли бачу вас стурбованими!
Діє, як Бог, той, хто повністю довірився Йому. Коли бачиш, що ситуація ускладнюється, скажи з закритими очима душі: “Ісусе, Ти подбай про це”.
І розслабся, оскільки твій розум напружений, тобі важко побачити зло. Довіряй Мені частіше, відволікаючись від себе самого. Чини так завжди, коли є якась потреба. Чиніть так усі й побачите великі тихі чуда. Я обіцяю це вам Моєю любов’ю: Я про все подбаю, обіцяю!
Якщо ти залишишся зі Мною, нікуди не поспішаючи, не переживаючи про мільйон речей, а покладеш на Мене всю твою довіру, Я дам тобі все необхідне відповідно до Мого вічного задуму. Я дам тобі почуття, яких очікую від тебе; Я дам тобі велику любов до ближнього, і ти робитимеш та казатимеш все те, чого Я побажаю. Саме так, усе, що ти робитимеш, народжуватиметься з Моєї любови.
“Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам!” (Ів. 15:7)».
Який дивовижний спокій прихований у цих словах! Коли вони припинили кружляти між стінками клітки, в якій ми самі себе ув’язнили, ці заклики до зречености – до справжнього прийняття – знімають з наших плечей тягар, який ми не повинні нести, а потім наповнюють нас справжнім спокоєм серця.
Від нас вимагають лише зробити вибір. Вільний вибір – дар неймовірної цінности, яким ми збагачені як люди, – полягає власне у свободі зробити чіткий вибір за будь-яких умов, в яких ми опинимося протягом життя.
Життя пропонує нам лише дві можливості: ілюзію та Реальність. Іншими словами, ми постійно повинні вирішувати, чи розраховувати на власні сили – єдине, чому ми довіряємо, – чи все ж таки готові довірити всі наші проблеми Силі, яка набагато перевищує наші можливості, хоч, як ми знаємо, завжди в нас присутня.
Сила, яка може діяти в нашому житті за умови, що ми звільнимо місце в нашому серці, відсунемо себе набік, дозволяючи здійснюватися через нас і незважаючи на нас завданню, яке ми отримали в цьому світі.
Отже, прийняти щось – це природний наслідок зречености і довіри до Провідника, про якого ми знаємо, що Він надійний та мудрий, що Він завжди захистить нас, і якому ми довіряємося з вільного вибору, ставши нарешті готовими зростати, підніматися, підноситися вгору аж доти, доки, розчинені в радості, не відчуємо, що літаємо!