Зробити Божу любов реальною

Це запитання кидає нам виклик, спонукаючи нас вчинити Божу любов реальною для інших людей. Зазвичай нас оточують люди, яким важко повірити, що вони важливі для Бога. Дуже часто це чоловіки та жінки, які багато страждали у своєму житті. Їхнє життя позначене шрамами утисків, трагедій, відкинення, насильства, жорстокого поводження або якоїсь іншої форми глибокого зранення чи образи. Їм здається, що Богові байдуже. Це ті люди, за яких болить любляче серце Бога. І вони потребують, щоб хтось у божественному милосерді віддав тіло і кров, перш ніж вони зможуть пережити Боже запитання, що виникає з любови: “Де ти?”

Як це відбувається? Історія, подана нижче, скеровувала мої зусилля на пізнання того, як любити людей, які завдають сильного болю. Це свідчення Рене Елстон, яке вона подає у власній книзі “Спотикання на шляху до віри”. Хоч у книзі описані вкрай жахливі події, вона розповідає про набагато глибші речі і призначена для тих, хто шукає змістовного читання. У дитинстві Рене неодноразово ґвалтував власний батько, співаючи християнські пісні і промовляючи Господню молитву. Пізніше її покинула мати, котра мала певні узалежнення. Поверхова реакція християн на той біль, якого вона зазнала, лише поглиблювали її відчуття відчуження та ізоляції. І тоді, коли вона майже розчарувалася в християнстві, в її житті з’явився той, хто зробив для неї Божу любов реальною. Так вона описує цей досвід:

«Своїм життям, своєю любов’ю, він вселив Божу любов у мене. Він піклувався про мене, охоче проводив зі мною час і огорнув мене в усій моїй зламаній зневірі та сумніві. Він не дав мені готових відповідей. Насправді багато разів він взагалі не давав мені жодних відповідей. Радше він дозволив мені обходитися без них – цей дар не описати словами. Він дав мені можливість запитувати, бути чесною і відвертою, переживати, сумувати.

Я відчувала свободу бути незавершеною, недосконалою. Я відчувала свободу плакати, тужити за всім, що втратила. Я відчувала, як Бог любить мене посеред усього цього шляху, що Він почув мене, коли я плакала. Я відчувала цю любов через свого друга, я відчувала справді ніжну, терплячу і невимушену любов.

Він зміг принести мені життя і надію. Він бачив мою пустку, розбитість і апатію, і він увійшов у неї, не намагаючись відмовляти мене від неї. Він визнав мою безнадію і тоді тихо, без жодних слів, вказав шлях до чогось більшого, ніж він сам. Він вказав мені на весну, світло і життя, визнаючи при тому зиму, темряву і біль у моїй душі».

Чи ви можете збагнути, як ми можемо зробити Божу любов реальною? Коли ми перебуваємо поруч з тим, хто страждає, як той чоловік був поруч з Рене, ми приносимо їм Божу любов. І тоді ми самі досвідчуємо цю Божу любов ще глибше. А втім, якщо ми не спроможні виявляти любов та прийняття подібне до цього, можливо, що ми й самі все ще потребуємо пізнати Божу любов глибше. Бо коли нас справді знайшов Бог, Його божественна любов витікає природним чином у тому, як ми ставимося до інших. Любити інших тією любов’ю, яку ми отримали від Бога, рідко коли вимагає від нас якихось зусиль.

Відповідь на запитання Бога

Де ти? Бог прагне спілкування з нами віч-на-віч. Тому Бог сам бере ініціативу, приходить до нас і ставить це запитання. Поміркуймо про це. Ми не розпочинаємо розмову з Богом з чистого аркуша. Бог уже її розпочав. Ми повинні лише підтримати розмову, яка вже триває. Єдиний спосіб зробити це, відповісти на згадане запитання. І ось деякі пропозиції.

Почніть розповідати Богові про все, що відбувається у вашому житті в цей момент. Діліться з Богом своїми найглибшими прагненнями, радощами, смутком, соромом, страхами. Ви можете мені заперечити, що розповідати Богові про все це – марнування часу. Звісно, Бог уже й так усе знає. Проте наша мета не повідомити Богові щось нове. Це радше спосіб вийти зі своєї схованки і навчитися говорити з Богом відверто про все, що відбувається в нашому житті. Така наша відвертість допоможе нам досвідчити близькість у взаєминах із Ним.

Ви також, можливо, захочете відповісти на виклик цього запитання. Як ми вже бачили, воно спонукає нас вчинити Божу любов реальною. Бог, Якого ми зустрічаємо у Святому Письмі, шукає кожну людську істоту, незалежно від того, ким вона є і що вчинила. Кожній особі відведено особливе місце в серці Бога, Який завжди шукає людину. Задум Бога щодо нашого світу в тому, щоб усі люди про це довідалися. Особливо ті, які страждають і глибоко зранені.

Ви маєте виконати свою роль у здійсненні Божого задуму. Очевидно, що ви не можете простягнути руку кожному, хто страждає. Проте у своїй розмові з Богом можете запитати: “Кого Ти мені доручив? Кому я можу принести Твою любов?”

Ще раз хочу нагадати вам: Бог прагне близьких взаємин з кожним із нас. Нехай ваша готовність перебувати в спілкуванні з Богом, відповідаючи на Його запитання, відчинить двері до близькости, що виходить за межі ваших найсміливіших уявлень!

Попередній запис

Серце Бога, Який шукає

Наступний запис

Де твій брат?