Серце Бога, Який шукає

Одного дня я слухав, як розповідали особисту історію духовної мандрівки. Чоловік описував, як після багаторічних пошуків у різних напрямках він зрештою знайшов Бога. У мене виникли змішані відчуття щодо його фрази “знайшов Бога”. З одного боку, у його словах є правда. Ми і справді шукаємо Бога. З іншого боку, ми також і ховаємося від Нього. Та, попри все, Бог завжди намагається знайти нас.

І це хороша новина з історії сотворення. Коли ми ховаємося від Бога, Він йде шукати кожного з нас, вигукуючи: “Де ти?”

Це запитання веде нас глибоко, аж до серця Бога, котре шукає. Воно нагадує нам, що Бог завжди йде за нами у Своїй любові. Ніщо і ніколи не може погасити в Божому серці полум’я, що горить бажанням перебувати в особистому зв’язку з нами. Навіть коли ми заплуталися і геть заблукали. Коли Бог питає нас, де ми, Він наче звертається до кожного з нас зокрема: “Де ти? Я сумую за тобою. Моє серце страждає через тебе. Я хочу заново поєднатися з тобою. Я відчуваю біль через відстань між нами. Я прагну твого товариства і шукатиму тебе, аж поки не знайду.”

Чи спадало вам коли-небудь на думку, що це те саме послання, яке Ісус об’являє нам про Бога? У Святому Письмі є багато уривків, де Він це робив. Одна з моїх улюблених історій, яку Він розповів, є про жінку, що мала десять монет і загубила одну. Пам’ятаєте, що вона зробила? Вона запалила лампаду, взяла віник і почала підмітати.

Доки вона це робила? Доки стемніло? Ні. Доки вона не втомилася? Ні. Доки віник не зносився? Ні. Вона все підмітала і підмітала, аж доки не знайшла втрачену монету. Вона підмітала стільки, стільки було потрібно. Божа любов, яка шукає, немає меж. Жодних!

Ісусова притча чудово ілюструє Боже серце, яке шукає. Бог, як каже Ісус, подібний до цієї жінки. Бог шукає кожного з нас, доки не знайде. Він любить нас безмежною любов’ю, вічною любов’ю, любов’ю, яка ніколи не відпустить нас. Бог палко бажає близьких взаємин із кожним з нас. Наші серця були сформовані для цього божественного зв’язку. Ось чому ніщо, крім близьких особистих стосунків з Богом, ніколи не задовольнить наші найглибші прагнення.

Знайдіть трохи часу для роздумів над цим запитанням – “Де ти?”

Дозвольте йому провести вас у глибину Божого серця, яке шукає нас. Уявіть Бога, просто зараз, як Він думає про вас у Своєму постійному прагненні. Скупайтеся в сонячному промінні палаючої Любови, яка витікає назустріч вам. Нехай її потужні промені зігріють ваше серце. Якщо Божа любов не здається вам реальною, попросіть Бога, щоб відкрив вам це знання, але не у вашій голові, а в серці. Фредерік Бехнер гарно висловився на цю тему: “Якщо ви ніколи не знали про силу Божої любови, то, мабуть, лише тому, що ви ніколи не питали про неї – і тут я прагну насправді питати про неї, очікуючи відповіді”.

Вийти зі схованки

Одного дня чоловік прийшов до лікаря, бо переживав важку і глибоку депресію. Лікар обстежив його і виявив, що той у добрій фізичній формі. Отож він сказав чоловікові: “У нашому місті є цирк, в якому виступає чудовий клоун на ім’я Грімальді. Кожен, хто приходить на його виступи, сміється. Чому б вам не зробити так само? Він примусить вас сміятися і тоді ви почуватиметеся набагато краще”. Пацієнт відповів: “Лікарю, це не допоможе. Я – Грімальді”.

Багато хто з нас подібний до Грімальді. Ми приховуємо те, ким є насправді. Ми ховаємося від тих, хто нас оточує. Ми ховаємося від Бога. Іноді ми навіть намагаємося сховатися від самих себе. Ми ховаємося, бо переконані, що коли виявиться правда про те, хто ми насправді, нас не приймуть. З цієї причини більшу частину свого життя ми безперервно проектуємо якусь картинку того, ким насправді не є. За цими фасадами існує справжня особа – справжній я, який часом так добре схований, що ми можемо навіть і не підозрювати, що насправді він чи вона думає чи відчуває.

Ми ховаємося по-різному. “Вдягаємо” усмішку, коли нам сумно. Намагаємося виглядати впевнено, коли нам страшно. Поводимося так, неначе все під контролем, коли насправді все розпадається. Ми вдаємо зацікавлення, коли насправді нам байдуже. Висловлюючись у стилі розповіді про Адама і Єву, ми приховуємо свою наготу фіговим листям удавання та обману. Не дивно, що наші стосунки з Богом та з іншими людьми часто позначені сумною поверховістю та відсутністю справжньої близькости. Лицемірні люди пов’язані лицемірними взаєминами.

Боже запитання запрошує нас вийти із схованки, зняти наші фігові листки і стати справжніми. Коли ми починаємо це робити, наші відносини з Богом та з іншими покращуються. Дозвольте мені пояснити, як саме. Коли ми стаємо перед Творцем у простій щирості, від Бога приходить відповідь, котра допомагає нам дізнатися, що нас люблять. Нам дається знання, що нас приймають такими, яки ми є. Як наслідок, нам уже не треба вдавати. Ми можемо вийти зі своєї схованки і будувати відкриті та вільні взаємини. Це визволяє нас!

Цього навчила мене моя особиста мандрівка. Я вперше вийшов зі схованки, коли був підлітком.

Йдучи одного вечора темною вулицею в Порт-Елізабет, я поділився з Богом тим, що відбувалося в моєму житті, добрим і поганим. Я молився: “Боже, я віддаю Тобі ціле своє життя”. Після цього вечора мені ще не раз доводилося виходити зі схованки. Кожного разу це виглядало так, наче я відкриваю перед Богом ще один прихований пласт свого життя. І кожного разу, коли роблю це знову, я усвідомлюю, що відчуваю Божу любов ще глибше, ніж до цього. Бажаю і вам досвідчити те саме, коли ви відповідатимете на Боже запитання: “Де ти?”

Попередній запис

Де ти?

Наступний запис

Зробити Божу любов реальною