Чому ж тоді існують заповіді? Звідки взялися так звані моральні норми? Ми повинні повернутися до Божого «ризику». Богові не були потрібні слухняні маріонетки чи запрограмовані на любов до Нього роботи. Любов неможливо нав’язати силою.
Лише справжня свобода породжує справжню любов.
Однак усі люди, які люблять одні одних, чудово знають, що любов створює зв’язки, які насправді не важкі, а радісні.
Заповіді Бог дає людству в дружньому контексті.
Коли Мойсей зустрівся з Богом на горі, щоб отримати Десять заповідей, то «говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого» (Вих. 33:11). І коли Христос дає Своїм учням нову заповідь, то пояснює, що робить це, бо вважає їх Своїми друзями: «Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Ів. 15:14).
Заповіді є світловими сигналами на злітно-посадковій смузі нашого життя. Це – потужний антивірус від найнебезпечніших ворогів. Вони не ускладнюють, а полегшують численні щоденні варіянти вибору.
*
Одного дня секретарка продавала квитки на останню постановку вистави, яку підготували учні школи. Квитки на першу виставу давно вже розібрали.
Першою в черзі була одна мама. «Я вважаю, що це жахливо: платити за виставу, в якій грає мій син», – сказала вона, дістаючи гаманець з торбинки.
«Школа просить добровільну пожертву, щоб покрити витрати на декорації та костюми, – пояснила секретарка, – але ніхто не зобов’язаний платити. Ви можете й так отримати всі потрібні вам квитки».
«О ні, я заплачу! – пробуркотіла жінка. – Два дорослих і один дитячий».
І вона поклала на стіл грубу банкноту. Секретарка дала їй решту.
У цю мить хлопчина, який стояв наступним у черзі, висипав на стіл жменю монет.
«Скільки квитків?» – запитала секретарка.
«Мені не потрібні квитки на цю виставу, – сказав він. – Я просто хочу заплатити». І він підсунув монети ще ближче до неї.
«Але для того, щоб побачити виставу, тобі потрібен квиток».
Хлопчина похитав головою: «Я вже її бачив».
«Якщо ти хочеш подивитися виставу з твоїми однокласниками, то тобі не треба платити, – сказала секретарка, – ти можеш подивитися її безкоштовно».
«Ні, – наполегливо відповів він. – Я подивився її вчора разом з моїм братом. Ми прийшли запізно і не знайшли нікого, щоб купити квитки, тому пройшли просто так».
На першу виставу прийшло дуже багато людей, серед яких, безумовно, багато хто пройшов «просто так», адже нечисленні волонтери не могли проконтролювати абсолютно всіх.
Хлопчик знову підсунув монети до секретарки: «Я хочу заплатити зараз за вчорашню виставу».
Цей хлопець і його брат прийшли, коли касу вже було зачинено, цілком вірогідно, що вони навіть не змогли побачити виставу повністю. Секретарці не хотілося брати ці гроші, адже жменя монет у руках малого хлопчини зазвичай є плодом тривалих заощаджень.
«Якщо квиткова каса вже була зачинена, коли ви прийшли, то ви ніяк не могли заплатити», – сказала вона.
«Те ж саме мені сказав мій брат: “Немає жодної відмінности, ніхто навіть не взнає, тож не переживай”».
Вважаючи питання закритим, хлопчина знову присунув гроші до секретарки. Він поклав свою руку на її і сказав: «Утім для мене відмінність є».
Запанувала тиша. Потім секретарка сказала: «Два квитки коштують шість євро».
Монетки було перераховано до останньої. Сума була вірною.
«Дякую», – вимовили вони водночас, після чого усміхнений і задоволений хлопчина пішов геть.
*
Якщо задуматися над тим, що мораль означає підпорядкування правилам, тоді з’являється можливість оцінити якість морального життя відповідно до кількости дотримання чи порушення правил. Ніби нам вручили права з балами, але це не так: найдавніша традиція, яку ми зустрічаємо в таких богословів, як Тома Аквінський, охоплює поглядом моральне життя в межах цілого життя.
І вже вкотре Ісус Христос дивує всіх оточуючих: Він каже, що важливість людини визначається сукупністю всіх її аспектів.
У Євангелії від Матвія Ісус каже: «Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм». Тобто Христос наголошує на тому, що Бога хвилює не тільки те, що відбувається на фізичному рівні вчинків, але й те, що відбувається в надрах нашого розуму.
Ісус зміщає гріх з рівня вчинків і слів на віртуальний рівень інтелекту й уяви. Світське бачення моральности цікавить лише те, що ми робимо. Релігійну моральність хвилює і те, ким ми є, і те, що ми прагнемо робити.
Ісус відповідає навіть на надзвичайно актуальне питання. Мільйони людей у цілому світі ототожнюються з віртуальною реальністю ігор та цифровими просторами, в яких переживають колективне бажання порушення норм. І через складне питання віртуальної анархії творці ігор квапляться запропонувати ринку дедалі більш реалістичні продукти, пропонуючи можливість поводитися досить сумнівно з моральної точки зору.
Ісус стверджує, що відповідальність людини є повною: вона стосується аватарів, віртуальної реальности та Інтернет-простору.
Дотепер хтось танцює навколо тебе
Життя християнина – це подорож до Бога, повернення додому. Мораль є нашим супутниковим навігатором.
Для цього і потрібні чесноти. У перекладі з латинської «virtus», тобто чесноти, буквально означають «сила», це – сила, потрібна для цієї подорожі. Моральні чесноти (розсудливість, справедливість, мужність і стриманість) допомагають нам на цьому шляху. Божі чесноти – віра, надія та любов – щомиті нагадують нам про мету.
І ми ніколи не подорожуємо наодинці.
*
Ти і Господь наш Ісус Христос разом ідете одним шляхом. Тривалий час сліди Ісуса лягають поруч із твоїми, але Його сліди значно глибші, чіткіші.
Ти ж залишаєш сліди невиразні, заломисті – видно, що ти вагаєшся і не впевнений, що ідеш у правильному напрямі.
Крокуєте так деякий час, і поволі твої сліди наближаються до Ісусових. Ось ви вже йдете паралельно.
Ви з Ісусом – як двоє друзів. Простуєте пліч-о-пліч.
Усе ніби чудово, та враз твої сліди, що спершу виднілися на піску поряд з Ісусовими, тепер лягають просто на них.
Твої сліди, порівняно з Його слідами, є значно меншими, а все ж ви починаєте ступати крок у крок.
Так ви прямуєте ще деякий час, але згодом твої сліди щоразу більшають і врешті накладаються на Ісусові.
Тепер помітно тільки одну вервечку слідів: ти й Христос простуєте, мов одна людина.
І знову здається, що все гаразд, що ліпшого й бажати не можна, та ось несподівано з’являється друга вервечка слідів.
Відбувається щось дивне.
Нові сліди звертають убік, повертають назад, всіляко змінюють напрямок руху.
Ти збентежений, приголомшений. Немовби чудовий сон урвався! Відтак починаєш молитися:
– Господи, я збагнув першу ситуацію, мій шлях туди і назад. І зупинки мої… Був я християнином нерішучим, непевним, але прагнув учитися і вчився. Ти ж ішов твердим кроком і допомагав крокувати мені.
– Твоя правда!
– Коли малі мої сліди губилися у Твоїх великих, я вчився ходити Твоїми дорогами і бути поблизу Тебе.
– Атож! Мою науку ти засвоював блискавично.
– Коли ж мої сліди цілковито з’єдналися з Твоїми, це засвідчило, що я став Твоїм учнем.
– Саме так.
– Але, Господи, – що відбулося далі? Чи ж я почав відступати від Тебе? Сліди розділилися, а ці повороти і зиґзаґи…
Запала хвилинна мовчанка, пізніше Господь відповів, усміхаючись: «То Я танцював від щастя навколо тебе».
*
Це і є найбільший парадокс християнства: Боже щастя – це ми. Серед всіх людей християни вирізняються тим, що знають про це.
КІНЕЦЬ