Свобода є такою, коли має певний сенс, тобто вона служить визначеній меті. Ми вільні «для того, щоб» прибути туди, куди веде нас найглибше прагнення нашого буття, досягнути щастя й успіху. Не можна бути вільним лише для того, щоб крутитися на одному місці.
*
Якось вечером два туристи, що зупинилися в кемпінгу на березі озера, вирішили переплисти човном на інший берег, аби посидіти в тамтешній кнайпі.
Засиділися вони до пізньої ночі та встигли спорожнити цілу батарею пляшок.
Нарешті, дещо похитуючись, туристи вийшли із кнайпи. Їм таки вдалося всістися в човен, аби вирушити у зворотній бік.
Щосили налягли на весла. Десь за дві години, спітнілі й засапані, вони вже ледве володіли руками від утоми. Урешті-решт один із них сказав: «Чи не здається тобі, що о цій годині ми давно вже мали б добратися до тамтого берега?» – «Це очевидно! – погодився інший. – А може, все ж таки, ми занадто слабо веслували?»
Знову, з подвійними зусиллями, вони взялися за весла і несамовито гребли ще з годину.
Коли почало світати, туристи, здивовані, виявили, що й далі перебувають на тому самому місці. Вони забули відчепити грубий канат, яким звечора прив’язали свого човна до причалу.
*
Свобода передусім означає можливість обрати між різними варіянтами. Не вагатися, обираючи різні альтернативи, а відкритися навіть найбільш неймовірним можливостям, щоб змінити своє життя. Обирати означає бути творчими особистостями, хоча часто вибір може бути драматичним. Як у цьому оповіданні Френка Р. Стоктона.
*
У далекому минулому жив один деспотичний король-варвар, який чинив правосуддя в дивний і видовищний спосіб. Щоб карати особливо важкі злочини він створив особливу систему. Звинуваченого приводили на арену амфітеатру, який у цей день був переповнений глядачами. Перед звинуваченим було дві брами: за одною з них знаходився голодний тигр, найбільш лютий з тих, кого вдалося знайти для такої нагоди; за іншою ж перебувала гарна заможна дівчина. Лише король знав, хто за якою брамою знаходився. Засуджена людина мала вирішувати негайно. У будь-якому випадку доля визначалася відразу: якщо вибігав тигр, то жертва гинула за кілька секунд; якщо виходила дівчина, то відразу ж розпочинали пишне весілля, на якому сам монарх виступав свідком, анулюючи будь-який попередній шлюб чи заручини.
Якось на суд привели юнака, якого звинувачували в дуже важкому злочині: бідолашний посмів закохатися в єдину дочку короля, яка відповіла йому взаємністю. Хоча вони й приховували все, як могли, проте незабаром про це стало відомо всім.
Для свого правосуддя на арені король підшукав найбільш жорстокого тигра, але й дівчину він обрав не просту: дуже гарну дочку одного з найбагатших людей королівства. Закохана принцеса опинилася між двох вогнів: з одного боку, побачити пошматоване на куски, скривавлене тіло коханого, з іншого ж – стати свідком його шлюбу з гарною дівчиною, яку вона кілька разів бачила поруч зі своїм коханим. Завдяки жіночій хитрості та королівській гордості вона змогла дізнатися, хто за якою брамою приховувався. Юнак на арені виглядав спантеличеним, слухаючи крики натовпу. Він здогадувався про внутрішню дилему принцеси і звернув на неї благаючий погляд, ніби кажучи: «Лише ти мене можеш врятувати!». Непомітним для інших, проте рішучим жестом принцеса вказала на праву браму, і юнак рішуче вирушив саме до неї.
Автор так завершує це оповідання: «Проблема рішення принцеси така, що її нелегко прийняти, а я не можу претендувати на те, щоб стати тим, хто вирішить це питання. Саме тому я залишаю його кожному з вас: так хто ж був за відкритою брамою – дівчина чи тигр?»
*
Справді, це болісне й важке питання для молодої принцеси, засудженого юнака і кожного з нас. Воно лунає практично щодня, коли ми досягаємо невизначеного і фатального моменту життя.
Навіть Христос опинився перед обличчям драматичного вибору. «І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його. А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу. А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився, благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!… І Ангол із неба з’явився до Нього, і додавав Йому сили. А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю… І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби… І промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!» (Лк. 22:39-46).
«Чинити Божу волю» – так Ісус визначає єдиний критерій вибору, який на багатьох роздоріжжях життя допоможе нам обрати дорогу, яка приведе нас до мети нашої подорожі: повернутися в рай початкового Божого задуму.
Ісус стверджує про це з кристалічною ясністю. Чинити Божу волю – це Його «хліб»: «Тим часом же учні просили Його та й казали: Учителю, їж! А Він їм відказав: Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви. Питали тоді один одного учні: Хіба хто приніс Йому їсти? Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:31-34).
Божа воля не є тиранічною пихою абсолютного деспота. Навпаки. Це означає увійти в Божий задум, реалізувати палке прагнення Адама та Єви: пізнати добро і зло, але не без Бога, а з Ним!
*
Четверо молодих друзів вирішили покататися після обіду на човні. Вони значно віддалилися від берега, коли погода раптово почала мінятися. Небо вкрилося хмарами і здійнялася буря. Хвилі кидали човен, як пір’їнку. Він почав наповнюватися водою. Троє хлопців почали вичерпувати її всім, чим тільки могли, натомість четвертий, навпаки, доливав воду в човен, практично допомагаючи хвилям.
«Що ти робиш?» – запитали його шоковані друзі.
«Те, чого вчила мене моя мати: завжди бути на стороні сильнішого!».
*
Чинити Божу волю справді означає саме це: бути на стороні сильнішого. Найбільш зворушливим в історії є момент, коли неосяжний і всемогутній Творець просить у бідної єврейської дівчини дозволу, щоб втілити в життя задум спасіння: «А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, із дому Давидового, а ім’я діві Марія. І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами! Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця. А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?… І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жадної речі! А Марія промовила: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм! І відійшов Ангол від неї.» (Лк. 1:26-38).
Слова Діви Марії «Нехай буде мені згідно з словом твоїм!» стали найбільш яскравим проявом людської свободи.