А коли за Законом Мойсея минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Законі Господнім написано: Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу, і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, пару горличат або двоє голубенят.
І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:
«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!»
Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав.
Євангеліє від Луки 2:22-38
У величному оздобленні храму здійснюється Літургія молодости
Ця зустріч відбувається у святині. Це зустріч дітей. Воно має щойно кілька тижнів. Зрозуміло, що дитя не говорить і його принесли сюди на руках. Вони, з огляду на свій вік, названі старими.
Очі Семена гаснуть. Анна – вдова, вельми похила віком. Дивно, проте Лука називає лише вік жінки: 84 роки. Однак це дуже важлива деталь. Насправді вони молоді. Ще ліпше, їм вдалося залишитися молодими.
Їхні імена також значущі. Анна означає «благодать», а Семен – «Бог вислухав».
Їхнє довге життя снувалося як нитка очікування та надії.
Очікувати – означає сподіватися. Людина спроможна чекати, бо вона на щось сподівається. А сподівання виражені в готовності чекати.
Коли хтось вже нічого не очікує, коли дозволяє надії вичерпатися, то в таку мить впускає у своє життя холод старости, й чорне крило смерти розпростирається над такою людиною.
Замість того, щоб збирати досвід та розчарування, Семен та Анна зберігали надію.
Вони мали відвагу зберегти свої мрії. Ніколи не відмовилися від шаленства неможливого очікування на цю зустріч, від утопії стати обличчям до обличчя. Вони залишилися «істотами прагнення».
Не піддалися звичкам. Роки, ті самі речі, ті самі люди, та сама робота не висушили свіжости, яка в них була. Монотонні дні не знечулили їхніх сердець.
Навіть інституціоналізована організація релігійного життя, якої вони не зреклися, із застарілими церемоніями та штивними формами, не змогла згасити в тих очах світла, блиску, який був передчуттям, завдатком очікуваної події.
Участь у суворій структурі святині, інституції, до якої вони належали (яку сьогодні, з огляду на ті самі поверхові ознаки, прийнято вважати винною у всіх наших проблемах та недоліках), не вбили в них погляду, спрямованого в минуле.
Хоча й минали роки, їхні очі вперто й терпляче були скеровані в майбутнє. Їм не можна було зістарітися. Вони мусили тривати в готовності. Мусили зберегти органи чуття в доброму стані, щоб не проґавити найважливішої зустрічі, яка була основою для усього їхнього існування.
І ось вони стають помостом між Старим і Новим Заповітом.
У святині це виняткове дитя беруть на руки хлопець на ім’я Семен і дівчинка на ім’я Анна.
Лише діти можуть порозумітися.
Уся сцена відбувається в атмосфері молодости, здивування, хоча й у суворій оздобі святині.
Мати теж є дівчинкою
Йосип, на своє щастя, ще не потрапив під долото і пензлі недалеких митців, які причепили би йому сиву бороду до зморщеного обличчя і навіть згорбили би його.
Бог віддається лише дітям. Царство, яке розпочинається, зарезервоване саме для них.
У святині групка людей відмовилася від старого і виявила цілковиту готовність до нових часів. Позбутися «вже баченого», щоб відкритися на нове. Вони – створіння, які ніколи не соромилися своєї нечуваної мрії. А ця мрія не була нічим іншим, як планом Бога. Того Бога, Який завжди залишається «новим». І того Бога, Який уподобав Собі створення усього нового.
А тепер придивімося до кожної постаті зокрема.