Повернувшись із подорожі Сербією та Грецією, я знову приїхав до монастиря в Австралії. Коли я мешкав у сербському монастирі, то мушу визнати, що серби виявляли мені свою любов та доброзичливість. Я почувався членом їхньої родини. Вдома я зрозумів, що згромадження, в якому я жив, не було для мене відповідним місцем. Там було надто багато метушні. Монастир був дуже гостинним і його часто відвідували сербські родини. Однак для мене це було вже невідповідне місце, тут я не міг би знайти миру і тиші.
Якоїсь суботи монастир був порожній. Усі серби виїхали, а я залишився сам, щоб зустріти гостей. Раптом на подвір’я монастиря заїхав автомобіль. Із нього вийшло троє молодих людей, дві дівчини та юнак. Вони приїхали помолитися перед іконою Богородиці. Одна з дівчат була заручена з тим юнаком. Друга дівчина була їхньою приятелькою. Після екскурсії монастирем та святинею пара закоханих пішла на прогулянку. А їхня знайома залишилася зі мною, і ми розговорилися. Мені видавалося, що ці молоді люди – греки, бо до нашого монастиря приходило багато греків. Я запитав, чи вона християнка. Дівчина відповіла, що вони усі єгиптяни. Тож я аж затремтів, бо подумав, що вони – мусульмани. Однак дівчина додала, що вони – православні копти. Це для мене була чимось цілком новим. Тоді я не мав ані найменшого поняття про коптську Церкву. Єдина згадка, яку я чув про коптів, походила з оповідання про Шерлока Голмса, де йшлося про п’ятьох коптських патріярхів. Це була незначна згадка, яку я чув про цю Церкву. Як і більшість австралійців, я майже нічого не знав про коптське християнство. Мені видавалося, що Єгипет – це цілком мусульманська країна. Дівчина пояснила мені, що десять відсотків населення Єгипту – це християни.
Знищена Біблія
Через якийсь час дівчина запитала мене, чи я хотів би почитати разом із нею Святе Письмо. Раніше я не читав Біблії. Відколи я вступив до монастиря, був зацікавлений лише Богородицею. Тож я погодився. Дівчина попросила мене, щоб я приніс свою Біблію. Я приніс і поклав на столі. Моя співрозмовниця дуже підозріло подивилася на неї. Книга була чиста, зовсім незнищена, ніби щойно із книгарні. Запитала мене, чи це той екземпляр, який я читав. Я навіть не намагався брехати й зізнався, що Біблія лежала в келії, але я зовсім не користувався нею. Тоді дівчина вийняла зі сумки свій екземпляр. Її Біблія була дуже знищена. Сторінки ледве трималися разом. На цих сторінках я побачив дуже багато червоних підкреслень, записаних нотаток, також червоним кольором. Іноді нотатки заходили на друковані рядки, бо на полях було замало місця. Дівчина розповідала мені, що записувала там кожну думку, яку виносила з недільної школи чи зустрічей у церкві. Її екземпляр виглядав дуже знищено. Це свідчило про те, що Біблія для моєї співрозмовниці була справді живою Книгою. Дівчина почала читати й розповідати мені історії зі Святого Письма. Про покликання Авраама, про те, як Господь вивів його з родинних земель і привів на нове місце. Про те, як Бог наказав Мойсеєві вивести народ із Єгипту та йти до Обіцяної землі. Про те, як Бог вислав пророків Ісаю та Єзекіїля, щоб вони розпочали нове життя. Дівчина розповідала мені про людей, життя яких Господь змінив і спрямував на новий шлях. Ми дійшли до св. Івана Христителя та Нового Заповіту. Вона вчила мене дуже просто, показувала, як Бог вибирав людей, виривав їх із минулого і спрямовував до нового майбутнього.
Найцікавішим було те, що коли я слухав розповіді своєї співрозмовниці, то бачив у них себе, свою історію життя, ніби вона читала мою біографію. Я був здивований. Мені хотілося більше знати про досвід, коли Бог вириває тебе з минулого і переносить у майбутнє. Деякі фрагменти досі звучать у моїй голові. Я зрозумів, що це було мені потрібне, щоб відірватися від мого минулого і побачити, що Бог має для мене нові плани. Це не мало нічого спільного з людськими планами, а ґрунтувалося на Божому провидінні.
Я відкрив очі на світ, якого не знав
Зараз я хотів би перейти до другого етапу, який наблизив мене до Господа та Коптської Церкви. Тепер я вірю в те, що цю дівчину послала Богородиця. Вона була знаряддям у руках Марії. Вона вчила мене справ, потрібних для коптського чернечого життя, хоча я був ченцем у сербській Церкві.
Ми зустрічалися багато разів. Я відвідував цю дівчину в неї вдома, де вона жила разом із батьками. Ми разом їли, разом молилися. Мене також запросили на шлюб уже згаданої закоханої пари. Дівчина розповідала мені про життя коптських святих. Ми почали розмовляти про життя св. Антонія та інших, які провели своє життя в монастирі. Повернувшись із гори Афон, я був переконаний, що св. Антоній був грецького походження. Врешті дівчина пояснила мені, що він походив із Єгипту і був коптом. Я знав, що св. Антонія вважають отцем чернецтва, але не усвідомлював, що він перебував в Єгипті. Моя знайома мала ілюстровану книжку про монастир св. Антонія. На одній із фотографій я побачив ґрот, в якому жив цей святий. Мене цікавило все, про що вона розповідала. А ця дівчина вміла чудово розповідати! Однак це було наслідком не лише її таланту. Вона була наповнена Святим Духом. Ця дівчина ділилася зі мною своєю любов’ю до Ісуса, до Святого Письма. Вона ділилася зі мною усім, що було для неї цінне і чим вона жила.
Ми багато розмовляли про св. Антонія і про те, як знайти місце, де він жив. Дівчина розповідала мені про джерело, біля якого він оселився. Про те, як піднімався на гору, щоб молитися на самоті. Коли я вслуховувався в це, то починав розуміти, що все це стосувалося живої традиції, яка тривала. Ця традиція становить одну з найбільших сил східних Церков. Розмова з цією дівчиною відкривала мої очі на світ, якого я раніше не знав, про який ніколи не чув. Саме тоді в мене й з’явилося бажання жити в пустелі.
Упродовж кількох місяців я вчився від цієї дівчини, що означає бути християнином у пустелі. Коптська Церква має велику спадщину – пустельне життя. І саме завдяки цій дівчині я побачив, що життя в пустелі – це не лише історія, а й жива коптська традиція. Спочатку Богородиця показала мені інший світ. Ця дівчина була другою особою, яка відкрила мені ще щось. Прибувши до Єгипту, я зрозумів, багато коптських родин, які хоча й не жили в пустелі, однак любили пустельне життя та пустельників, її мешканців. Вони любили їх усіх, поважали і просили про заступництво.