Перший більший монастир, який я відвідав, був розташований у Сербії. Там, з обох боків вхідних воріт, містились дві фрески. Праворуч – зображення Ісуса, ліворуч – Богородиці. Під кожною із постатей є щось на кшталт сувою з написом, де зображений діялог між ними. Кілька разів Господь допоміг мені зрозуміти мови, яких я ніколи не знав і не знаю досі. Усе моє попереднє монастирське життя я провів у різних країнах, серед людей, які сповідували православ’я. І що цікаво, я ніколи не молився з ними англійською мовою. Спочатку я молився з греками, потім – зі сербами, тепер я молюся з єгиптянами, які розмовляють коптською або арабською. Приватно, звісно ж, я молюся англійською мовою. Однак, коли беру участь у літургійному житті, у спільних богослуженнях, ранішніх чи вечірніх молитвах, то ніколи не роблю цього англійською мовою. Бог кілька разів дав мені дар розуміння мов, яких я не знаю, як і апостолам у день Зіслання Святого Духа.
У Сербії я був уперше в житті. Ченець, який показував мені монастир, розмовляв зі мною сербською мовою. Пояснював мені значення написів, що були під зображеннями Ісуса та Богородиці, які я бачив на воротах. Це було дуже дивне враження, коли він розповідав мені щось сербською мовою, а я чув це англійською. Може, я й не розумів кожного слова, але інтуїтивно я знав, про що мені розповідали. Адже раніше я не знав сербської мови. Слова Богородиці звучали так: «Мій Сину, пробач їм». Мати просила Ісуса, щоб Він пробачив людство. Натомість я почув не «їм», а «йому», тобто «Мій сину, пробач йому». Оригінальна відповідь Ісуса, написана при вході, гласила: «Ні, не пробачу їм». А я почув: «Ні, не пробачу йому». Потім Богородиця просила вдруге: «Мій Сину, пробач йому». Ісус відповів: «Ні, його серце затверділе, не пробачу йому». Хоча насправді було написано: «Ні, їхні серця затверділі, не пробачу їм». Цей текст покликався на Старий Заповіт, де затвердіння сердець ізраїльтян змушувало Бога карати їх, бо вони відкидали Божий завіт. Коли народ навертався, Бог поновлював із ним Свій завіт. Слова діялогу, написані на воротах, я зрозумів дуже персонально, вони ніби були звернені саме до мене. Думаю, це Господь мав такий намір, щоб я прочитав цей діялог, скерований до мене особисто. Тоді Богородиця втретє звернулася до Ісуса, кажучи: «Мій Сину, пробач їм заради мене». А Ісус відповідає: «Так, заради тебе пробачу їм». Я, як і раніше, почув не «їм», а «йому».
Цей дуже гарний діялог свідчить, наскільки важливою є роль Богородиці в православній Церкві. Вона виконує виняткову місію заступництва за всіх людей. Також тому в багатьох молитвах ми часто повторюємо, щоб Марія молилася за нас. Увесь згаданий діялог був скерований особисто до мене. Тієї миті я усвідомив, що моя нова Матір просить свого Сина Ісуса, щоб Він пробачив мені, оздоровив та дарував спасення.
Обидві ікони, на яких зображені Ісус та Богородиця, були доволі великих розмірів. Вони намальовані на мурах. Ікони були чудові. Як пізніше виявилося, мені подобалися всі сербські ікони. Захоплюючись їхньою красою та роздумуючи про розмову між Ісусом та Богородицею, я почав розуміти, що зі мною було не все гаразд. Я усвідомив собі, що любив Богородицю і нікого крім неї. У моєму серці не було місця для її Сина. Я також зрозумів, що цей діялог стосувався саме мене. Це моє серце було затверділим. Мені було потрібно ще багато чого навчитися, щоб через Богородицю пізнати та наблизитися до самого Бога.
Богородиця веде до Ісуса
По-перше, я зрозумів, що вона могла довести мене до свого Сина (зрештою, так і сталося), але не могла дати мені спасення. Раніше я вважав інакше. Мені здавалося, що її сила безмежна. Розмова Марії з Ісусом, зображена на монастирських воротах, стосувалася насамперед мене.
Богородиця заступалася саме за мене. По-друге, я зрозумів, що Божий Син погодився дати мені спасення лише з огляду на Богородицю та її прохання. Я зрозумів, що завдяки її молитвам отримав від Господа нечуваний скарб. Віра в Богородицю, в її справжню присутність у моєму житті, була чудовою благодаттю. Я повірив у Богородицю, оскільки бачив її, адже вона об’явилася мені в іконі. Я полюбив її, бо вона перша полюбила мене. І саме завдяки Богородиці я дійшов до Христа. Самотужки я б ніколи не подолав цього шляху. Я нічого не знав про Ісуса, не вірив у Нього, між нами не було особистих стосунків. Цей візит до сербського монастиря допоміг мені побачити в Ісусі мого Спасителя.
Школа покори
Відколи я прийняв християнство і став православним ченцем, то почав терпимо ставитися до того, що знаю далеко не все. Раніше, коли я працював в університеті, мені видавалося, що мої знання майже безмежні. Я вважав, що світ – це частина моєї ерудиції, а за допомогою свого розуму та серця я можу збагнути чи зрозуміти увесь всесвіт. Інтелектуальна пиха Заходу – безмежна, а в нас із нею було багато спільного. Щойно тоді я став покірнішим і зрозумів, що мої інтелектуальні можливості були обмежені. Я усвідомив, що не мушу знати всього, бо Господь став моїм Учителем. І це була одна з найважливіших перемін, які в мені відбулися. Завдяки цьому я також став толерантнішим і готовим ставитися із розумінням до нездужань інших. Я навчився цього від Ісуса. Раніше я не надто поспішав із розумінням ставитися до людських слабкостей. Я заохочував людей перемагати свої слабкості, але ніколи не відчував до них особливого співчуття чи розуміння. Я їх радше засуджував. Щойно після внутрішньої метаморфози до мене прийшло це співчуття та розуміння. Я почав помічати людські помилки, страждання. А часом також важкі й заплутані життєві ситуації. Господь дав мені дар – вміння співчувати іншим людям. Адже Він сам дав нам такий приклад. Завдяки цьому дарові я міг зростати в покорі, джерелом якої був зовсім не я. А покора вела мене до щораз більшого вміння любити людей. До любови, якої я раніше не знав.