Богочоловік Христос є видимим образом (icon) Отця. Тільки з Христом, через Христа і в Христі, у всій Його людській реальности, ми можемо пізнати Отця. “Я в Отці, а Отець у Мені” (Ів. 14:10). “І не знає ніхто, хто є Син, тільки Отець, і хто Отець тільки Син” (Лк. 10:22).
Син “Єдиносущний з Отцем”. Як Бог, Він єдиний з Отцем і Святим Духом. Як людина, Він єдиний з людиною і всім фізичним творінням. Тому в Ньому Бог Отець і творіння єднаються в такому тісному зв’язку, що заповнюється прірва, яка відокремлює Творця від творіння.
Коли Христос помер, Він відкупив людину і творіння, проливши Свою кров. Ми віримо, що відкупляв сам Бог. І коли Христос “вознісся на небо”, ми усвідомлюємо, що в Ньому все творіння повернулося до Творця. Христос є Лик, образ Отця, і дорога, що веде назад до Отця. Позаяк Христос кріпкий і має силу, щоби повернути нас до Отця, Його також величають “Вседержителем” і “Господом” усього творіння. Він здатен об’єднати нас зі Собою і привести до спільности Божої сім’ї.
Коли Син об’являє нам Отця, ми приймаємо Його і лишаємося вірними Його науці. Христос не тільки існує, але й існує для нас тою мірою, якою можемо ототожнити себе з Ним. “Він задля нас, людей, і нашого ради спасення зійшов із небес”. Його зішесття до нас об’єднує нас з Отцем, роблячи Його Отця нашим Отцем. Як наслідок, кожна людина в цьому світі є братом Ісуса Христа і тому нашим братом.
Христос є “славою Отця”, Він “Світло – те, що просвітлює кожну людину”. Він “Світло наших душ і тіла”, “Світло радости й веселощів”. Він є Світло божественного одкровення, що сяє в темряві космічного всесвіту і встановлює зв’язок між людиною і людиною, між людиною і часом, між людиною і всім, що ворушиться і має життя. “А життя було Світлом людей” (Ів. 1:4). “Доки Я в світі, – Я Світло для світу” (Ів. 9:5).
Позаяк Христос є справжнім світлом, “що просвітлює кожну людину”, християни вживають лампи і свічки як ознаку і символ Його невидимої присутности. Уява християн наповнила їхню практичну цінність для ранньої Церкви чимось більшим, і вони стали метафорами та символами воскреслого Христа: “Зроби нас, достойними, Господи, у Твоїй милості, запалити лампи світлом цього дня, знаком Твого ясного і славного воскресення” (Великоднє богослуження).
Свічку чи дві завжди запалюють під час відправлення таїнств, за винятком таїнства покаяння. Вірні запалюють свічки й лампи у своїй оселі перед іконами і святим Євангелієм. Ми можемо підсумувати символ свічки як вираження віри в Христа, процитувавши цю молитву із богослуження: “Прийдімо до Тебе, о Царю Слави, як мудрі діви, з запаленими свічами в руках, до Твого небесного весільного покою, щоб втішатися світлом нероздільної Тройці і славословити Отця. Амінь”.
Нашим ставленням до Христа, життя і світла світу, є любов. Наслідування є досконалим плодом любови. Святий Василій Великий наголошує на потребі наслідування Христа, чиї слова й діла мають стати взірцем для всіх охрещених. Він каже: “Кожне діло і слово Христа нашого Господа є прикладом”. І святий Григорій Богослов каже, що ми мусимо відтворити в собі життя і навіть вчинки Христа, “Який спав, щоби благословити наш сон, Який трудився, щоби благословити наш труд, Який плакав, щоби благословити наші сльози”.
Наслідування Христа означає не просто “чинити те, що Він чинив”, копіюючи Його, наче папуга, а дозволити Йому бути в нас тим, ким Він насправді є: цілковитим прийняттям, відкритістю й лагідністю. “Ви знаєте… Ісуса, що був із Назарету, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним” (Дії 10:37-38). У своїх святих Євангеліях Христос показав, що Бог наш Отець, справжній Отець, чия любов безмежна. Він за нас, а не проти нас. Він “наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Мт. 5:45).
Наслідування Христа має лише одну мету: давати надію і мужність упослідженим, зцілювати недужих, оздоровлювати сухі руки, дарувати прозріння сліпим і навіть воскрешати мертвих. Христос був щедрий, і не сподівався на жодну відплату. Христос був великодушний; цілковито поділяючи нашу людськість, Він не зважав на небезпеки. Дійсно великодушна особа ніколи не скаржиться на теперішні “скрутні часи” і не порівнює їх “зі старими добрими днями”. Вона нехтує брак взаємности і завжди пробачає – завжди звільняє саму свободу. Це справжнє наслідування Богочоловіка.
Христос Син Божий, який став Сином Людським, зціляв не тільки душі, але й тіла: “Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина” (Мт. 11:5). Він світло. Сама присутність Царства Божого об’явлена в Особі Ісуса Христа. Він життя. У Ньому ми відновлюємося “для пізнання за образом Створителя” (Кол. 3:10).
Христос зодягає нас не в пута, а у свободу й життя. Замість Бога, Який повсякчас шукає грішника, щоби його знищити, Христос об’являє Бога як Любов, що прагне зцілювати. У Христі увесь духовний спадок юдаїзму припадає однаковою мірою і юдеям, і поганам, руйнуючи всі обмеження на шляху людини, яка підноситься до безпеки в любові.
У Христі більше немає страху, немає смерти; там тільки життя й любов. Христос, світло світу, показав, як людське життя стає вільнішим, більшим, досконалим: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” (Мт. 5:48). Досконалість, за Христом, завжди сягає повноти й завершености й вибухає піснею хвали й слави. Людина в очах Христа має здобути ту частину життя, що невидима для фізичних очей, яку не здатна виміряти людська культура й стандарти. Людина, за Христом, бачить лише очима душі, справжніми очима, що можуть бачити всю правду.