Зцілення_5

ІІ) Хвороба і внутрішнє зцілення (закінчення)

  1. Хвороба духа і примирення

Наша душа може також захворіти. Це гірше, ніж рак чи якась психологічна травма.

Якось у суботу Ісус прийшов до купелі Віфесди (що означає «дім милосердя»), побачив чоловіка, який лежав на ложі, й сказав йому:

Уставай, візьми ложе своє та й ходи!.

Той чоловік був паралізований 38 років. Він отримав ласку від Бога, встав і почав ходити. Пізніше Учитель відшукав його і застеріг: «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!» (Ів. 5:1-14).

Ісус застерігав не про те, що як грішитиме, то буде паралітиком ще 38 років, а про те, що гріх є чимось гіршим, ніж 38 років паралічу. Більше того, гріх не лише викликає хворобу, але й неминуче призводить до смерті. Св. Павло твердить, що «заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23).

Гріх спричиняє смерть, бо позбавляє життя Божого, інакше кажучи, позбавляє Бога, Який є Життям.

«Покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають» (Єр. 2:13).

У своїй основі гріх є браком віри в Бога, а це спричиняється надмірною надією на самого себе. Ми більше довіряємо собі (нашим багатствам, сподіванням, забезпеченості), ніж Богові.

Забороненим плодом у раю є така позиція людини, коли вона покладається на власні шляхи, щоб домогтися здійснення своєї мети, замість іти шляхом, запропонованим Богом. Гріх більше нищить людину, ніж Бога Самого (Пр. 8:36; Єр. 26:19).

«Та хіба ображають Мене, – говорить Господь? – Хіба не себе самих, щоб сором покрив їхні обличчя?» (Єр. 7:19).

Бог нас любить настільки, що, знаючи пута, які спричиняє гріх, нам забороняє грішити, забороняє бути рабами гріха.

Повне зцілення полягає у звільненні нас від права на гріх, яке каже нам чинити зло, якого ми не хочемо, і перешкоджає чинити добро, якого прагнемо.

Бог не лише прощає гріхи, але й зміцнює нас, щоб ми їх не робили.

Одночасно Він змінює наші серця, щоб ми хотіли чинити те, що Він нам пропонує. Ці пропозиції не є чимось зовнішнім, а є внутрішнім наказом, який випливає як вимога всього нашого єства, зміненого Св. Духом. Ніхто не є більше людиною, ніж той, хто звільнився від неволі гріха.

Бог є Богом прощення (Неем. 9:17), і Тим, Хто завжди прощає і прощає назавжди. Зі свого боку Він вже простив нам всі наші гріхи. Дорогоцінна Кров Розп’ятого Христа є ліком від всіх наших провин.

«Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачує прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості? Знов над нами Він змилується, наші провини потопче, Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи» (Мих. 7:18-19).

Від нас Він потребує, щоб ми прийняли ці зцілюючі ласки з довірою і покорою. Завдяки довірі отримуємо заслуги Христа, здобуті на хресті. Через навернення запроваджуємо в дійсність нашого життя плоди Його відкуплення. Важливо тільки щиро визнати перед Його великим милосердям, що ми грішні, – і наші гріхи будуть прощені.

«Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1Ів. 1:9).

У цьому разі Свята Сповідь відіграє важливу роль, бо стає Таїною зустрічі з Радістю, Таїною Навернення блудного сина до дому милосердного Отця, Який одягає нові сандалі (символ гідності), новий одяг (символ нового життя), перстень (символ спадкоємства) і забиває теля, організовує свято, бо син, котрий був мертвий, ожив (Лк. 15:11-24).

Ісус посилав апостолів «воскрешати померлих» (Мт. 10:8), але немає нікого, хто був би більше мертвим, ніж той, хто втратив Боже життя через гріх. Крім того, ще багато хто не розуміє цієї чудової Таїни й відчуває страх, вишукуючи тисячу причин, щоб лише не сповідатись.

Був один священик, який працював у маленькому поселенні на північному полюсі. Коли йому потрібно було висповідатися, то мав дістатися до найближчого населеного пункту, де був інший священик. Доріг не було, тому він повинен був користуватися старенькою авіеткою (невеликим одномісним літаком). Цей священик говорив таке:

– Я вже не сповідаюся, бо літати на сповідь через легкий гріх мені коштує надто дорого. А якщо маю смертельний гріх – мені страшно сідати в цей старий літак…

Зі мною стався такий випадок. Якось, повертаючись додому, не звернув уваги на те, що перевищив дозволену швидкість. Мене затримав поліцейський, який їхав на мотоциклі. Я зупинив машину, бо поліцейський наблизився до мене з пістолетом у руці; він був розгніваний, тому що їхав багато часу за мною, а я не зупинявся. Коли я йому дав мої документи і він прочитав, то запитав мене:

– Це ви той відомий отець Тардіф?

– Так, – відповів я, – може ви хочете висповідатися?

Він перелякався настільки, що віддав мені негайно документи і сказав, що дуже поспішає… І відійшов зі своїм пістолетом, бо боявся сповіді. Через той страх не було ані штрафу, ані сповіді. Ми боїмося сповіді, тому що не розуміємо, що це Таємниця Любові Бога.

Щоразу, коли ми просимо прощення в Бога, Він завжди прощає, ніколи не гнівається через наші гріхи, тільки чекає, щоб ми їх визнали і попросили прощення без нашого оправдання і применшування гріха.

Існує лише один гріх, якого Бог не може простити – той, за який ми в Нього не просимо прощення, гріх, який ми не визнаємо, а в якому самі себе виправдовуємо.

Священик є слугою Божого прощення. Він не суддя і не кат, а провідник Божого милосердя. Немає заняття більш клопіткого і разом з тим більш потрібного, ніж взяти грішника, обтяженого гріхом, і поставити його перед брамою раю.

Священик – єдиний у парафіяльній спільноті, хто може відпускати гріхи й відправляти Службу Божу. Ніхто не може його замінити. Щоразу, коли священик сповідає, він стає наче голосом Божим, який сповіщає: «Відпускаю тобі твої гріхи…» Він говорить це в Ім’я Бога.

Як Євхаристія є найкращим місцем отримання фізичного зцілення, так і Таємниця Сповіді є найкращим моментом для внутрішнього зцілення.

Один священик говорив мені дуже переконливо:

– Я не можу довго молитися за кожну людину окремо, бо тоді не вистачає часу на працю.

Я відповів на це запитанням:

– Хіба маєш іншу роботу попри звільнення пригнічених через сповідь?

Він вважав, що малювання парафіяльного салону було для нього основним заняттям, якому він присвячував увесь час, і що ніхто не міг його замінити. Є ще інші священики, які вважають за краще рахувати гроші з пожертв, замість того, щоб розповідати людям про чуда Божі та звільняти людей з рабства гріха.

  1. Одужання

В будь-якому випадку хвороби процес одужання є головним і має велике значення, тому що від нього залежить цілковите оздоровлення – як фізичне, так і духовне. Коли Господь зцілює чудесним способом, людина має пройти етап одужання, щоб не захворіти знову. Ось кілька думок з приводу того, що ми розуміємо під одужанням:

а) життя сакраментальне.

Людина, зцілена Богом, потребує особливої зміцнюючої поживи, яку Бог дає через Св. Тайни. Мова йде про сакраментальне життя, оскільки воно є справжнім життям – життям у повноті Божої Любові. Цього не можна уникати, якщо є прагнення повного зцілення;

б) молитва.

Молитва є безпосереднім контактом з Джерелом Здоров’я. Поєднання з Богом є важливішим, ніж кров чи кисень для хворого. Якщо розірвемо цей зв’язок, то ризикуємо втратити щось цінніше, ніж фізичне чи внутрішнє здоров’я. Молитва – це причастя Любові;

в) читання Божого Слова.

Боже Слово очищає (Ів. 15:3) і зцілює: «бо ні зілля, ані припарки їх не вилікували, лише Твоє, Господи, Слово, що всіх зцілює» (Мудр. 16:12). Святе Письмо, читане з вірою і під час молитви, є найкорисніше для нашого здоров’я, бо воно є Слово вічного життя (Ів. 6:69);

г) спільнота.

Іноді плоди всебічного зцілення втрачаються, бо людина усамітнюється і не входить до громади. Більше того, можемо стверджувати, що Бог хоче, щоб все тіло Його Сина було здорове, а не лише окремі його члени.

Повне зцілення настає в міру того, як ми переживаємо таїнство буття Тілом Христовим; спільноти віри і любові з надією на остаточну Батьківщину;

д) служіння.

Всі ми шукаємо щастя – тому, як і інші, хочемо бути зцілені. Однак справжнє, повне зцілення знаходимо в благодатях Ісуса Христа. Ісус дав нам золоте правило, щоб бути щасливим: «Блаженніше давати, ніж брати!» (Дії 20:35). В міру того, як будемо віддавати себе іншим людям, досягнемо досконалого зцілення.

Коли Ісус Христос звільнив Марію Магдалину від семи демонів, вона пройшла ще довгий шлях повернення до цілковитого відновлення. Якщо б ми уважно проаналізували її життя, то переконалися б, що вона пройшла через усі п’ять аспектів, які ми описали вище.

Попередній запис

Зцілення_4

Наступний запис

Звільнення