Зіф (найняти, ленний, васальний; за іншим поясненням – зубці муру, стіни, як також ковток, повний рот):
- Син Єгаллел’їла, з Юдиного племени (1 Хронік 4:16).
- Географічні назви міст у Юдеї та пустині (Ісуса Нанина 15:24,55; 1 Самуїл. 23:14,15,24; 26:2).
Зіхрі, Зіхрій (славетний, знаменитий, відомий; за іншим поясненням – пам’ятний, незабутній):
- Син Їцгара, Кегатового сина (2 Мойс. 6:21).
- Шімеіїв син, веніяминівець (1 Хронік 8:19).
- Син Шишака, веніяминівець (1 Хронік 8:23).
- Син Єрохама, веніяминівець (1 Хронік 8:27).
- Син Асафа (1 Хронік 9:15).
- Нащадок Еліезера, Мойсеєвого сина (1 Хронік 26:25).
- Батько Еліезера, володаря-зверхника над Рувимовим плем’ям за днів царя Давида (1 Хронік 27:16).
- Батько Амасії, з Юдиного племени (2 Хронік 17:16).
- Батько Елісафата, який увійшов у контакт із священиком Єгоядою щодо проголошення Йоаша, як законного царя в Юдеї (2 Хронік 23:1).
- Єфремів лицар-герой, що вславився під час братовбивчого нападу ізраїльського царя Пекаха, сина Ремілії, на юдейського царя Ахазу (2 Хронік 28:7).
- Батько або предок Йоїла, що був провідником над поверненцями в Єрусалимі (Неем. 11:9).
- Священик із Авійїної родини за днів первосвященика Йоякима (Неем. 12:17).
Зія (рух, метушня, хвилювання, жест, хід): Один із ґадівців, мешкав у Башані (1 Хронік 5:13).
Зоровавель (посіяний або народжений у Вавилоні): Народжений у Вавилоні, як син Педаї (1 Хронік 3:19), хоч інші місця в Біблії називають його сином Шеалтіїла чи Салатіля (Езри 3:2,8; 5:2; Огія 1:1,12,14; Мт. 1:12; Лк. 3:27). Як це може бути?
Шеалтіїл (Салатіїль) і Педая – це рідні брати, сини Єхонії. Шеалтіїл був старшим братом, одружився й помер не мавши дітей. Тоді його молодший брат Педая почав жити з його овдовілою жінкою й мав від неї первородженого сина Зоровавеля. Проте, за гебрейським правом діверства, Зоровавель називався сином померлого старшого брата Шеалтіїла, як син Шеалтіїла, щоб таким чином не загинуло його ім’я в Ізраїлі (5 Мойс. 25:5,6).
Інакше кажучи, Педая – це справжній батько Зоровавеля, а Шеалтіїл (Салатіїль) був тільки формальним батьком за вимогами діючого тоді гебрейського права про діверство, маєтково-спадкові відносини та родово-племінні списки й точну реєстрацію родоводів в Ізраїлі (5 Мойс. 25:5,6). Отже, Зоровавель, як законний наступник і спадкоємець Єконії, входить до царської династії Давида й до родоводу Господа Ісуса Христа (1 Хронік 3:18,19; Мт. 1:12).
Цар Кір настановив Зоровавеля намісником-губернатором Юдеї й найменував його з цієї нагоди почесним халдейським ім’ям Шешбаццаром, щоб позначити таким чином його високе урядове становище й державний титул політичної високодостойности (Езри 1:8; 5:14). Отже, Шешбаццар (Сесбаццар) – це халдейське почесно-титулярне наймення Зоровавеля (а не окреме власне ім’я якогось іншого державного мужа, як деякі твердять), що означає “високодостойний, високоповажаний, вельмишановний, світлість, ясновельможність” тощо; щось, як у нас, наприклад, меценас при титулуванні правників-адвокатів, ексцеленція при зверненні до державних достойників і вищих урядовців, маґніфіценція при титулуванні ректорів і достойників науки, маестро, як почесна назва композиторів, диригентів, провідників оркестри та вокально-музичних концертів і опер, та врешті меценат при зверненнях до жертводавців і добродіїв.
На першому році свого царювання, цебто 536 р. до Хр., перський цар Кір доручив намісникові Зоровавелеві будувати храм у Єрусалимі (Езри 5:13-16); повернув йому священний посуд, забраний із Божого Дому Навуходоносором (Езри 5:14), щоб віднести його до храму в Єрусалимі. Таким чином намісник Зоровавель очолив першу експедицію поверненців із Вавилону на батьківщину, прибув до Єрусалиму 536 року до Хр., був провідником народу у великій праці плянуванні й будови Божого дому й другого року по своєму приході до Єрусалиму, цебто 537 р., почав закладати підвалини храму (Езри 3:8; 5:2; Огія 1:1,14), але відразу зустрінув великі труднощі, багато запеклих опонентів, вороже ставлення самарян, а найдошкульніше відчув байдужність з боку таки своїх земляків, які говорили: “Не прийшов ще час будувати Господнього дому…” й запопадливо взялися будувати свої власні доми та дбати про свої приватні інтереси. Опозиція мала успіх, будова Божого дому зупинилася, – 16 років не було чути дзвонів молотків і металевих мелодій пилок. Замовк також і сам Зоровавель, вернувшись у Вавилон і живши там у невідомості до 520 року до Хр.
Аж за другого року панування царя Дарія Божий Дух побудив Зоровавеля вернутися до Єрусалиму, щоб закінчити розпочате діло. Будову єрусалимського храму закінчено на 6-му році царювання Дарія, цебто 516 р., і того року відбулося урочисте посвячення Божого дому. Будова єрусалимського храму тривала десь коло 5 років. Єрусалимські мури були відбудовані пізніше, 444-го року до Хр., вже за Неемії, впродовж 52 днів.
Зоровавель, крім основної й найбільшої праці при будові єрусалимського храму, подбав про встановлення регулярних Богослужень (Неем. 12:1,47), багато попрацював над переписом поверненців із Вавилону за їхнім родоводом (Неем. 7:5); відсвяткував у Єрусалимі Пасху; як нащадок царської династії Давида, він непохитно надіявся на прихід Месії та був вірним слугою Бога (Огія 1:12,14; 2:2-23; Захарія 4:6,9).
Зохет (сильний, міцний, здоровий; за іншим поясненням – гадюка, змій, змія): Син Їш’ї, з Юдиного племени (1 Хронік 4:20).