З любови до грошей

Нещодавно я сидів в аеропорту в Атланті, їв низькокалорійний йогурт і спостерігав за тим, як туди й сюди бігають люди. На моїх очах розігравалися захопливі маленькі драми. Одна мати бігла до виходу до літаків. Натомість малюкові, якій плентався за нею, було зовсім байдуже, чи вони встигнуть на літак. Він співав улюблені пісеньки й радісно вештався пасажирським терміналом. Нарешті мати повернулася назад і спробувала змусити його йти швидше. Та все намарно! Тільки-но вони злилися з натовпом, як відстань між ними – хоча були вже за кілька кроків одне від одного – стала ще більше зростати.

Потім з’явився чоловік, який безперестанку ходив колами. Був одягнутий у жовту непромокальну безрукавку, на якій виднівся напис: “Плаксій”. Мені стало цікаво, звідки взялося це прізвище чи прізвисько й чому він хотів, щоб воно стало відоме цілому світові. Якщо читаєш цю книжку, Плаксію, – то знай, що я помітив його!

Потім пройшла мати зі своєю дочкою-підлітком. Вони виглядали так, начебто нещодавно посварилися. Може, бурхливий конфлікт виник через дивну зачіску доньки. Та хай там що спричинило війну між ними, не було жодного сумніву, що переможцем з неї вийшла дитина. Матуся виглядала, як примара. Натомість дівчинка-підліток цього ранку, без сумніву, кілька годин просиділа перед дзеркалом, щоб надати собі привабливішого вигляду й виглядати хоч трохи старшою. Їй це вдалося! Тримайся, мамо!

Сотні найрізноманітніших людей пройшли перед моїми очима, поки я їв свій йогурт. Усі були замислені – намагалися якнайшвидше дістатися до якогось місця й робили все, щоб досягти мети. Я не мав змоги дізнатися, ким були ці люди та які справи вони вирішували цього дня. У шістдесятих роках група “Бітлз” співала: “Звідки походять усі ці самотні люди?”. Справді, я бачив кількох осіб, які виглядали так, немовби їм негайно був потрібен друг. Та передусім упродовж цих кількох годин переді мною проходили стомлені люди, які дуже кудись поспішали. Чи почалася б усесвітня криза, якби вони кілька хвилин посиділи біля мене й поспостерігали за перехожими? Знаю! Знаю! Час підганяє.

Те, свідком чого я став в аеропорту, є характерною ознакою нашого часу, такі сцени можна побачити будь-де. Можливо, ти ще не потрапив у цю м’ясорубку і поки що втішаєшся безтурботними хвилинами періоду дорослішання. Однак колись і тебе поглине це життя, що мчить на великій швидкості. Гарантую. Шалений ритм життя, через який ми, як особистості, практично втрачаємо будь-яке значення, дуже заразний, тож рано чи пізно більшість людей виявляють, що також опинилися в цьому вирі.

У ЖИТТІ БЕЗЛІЧ ЗНАКІВ ЗАПИТАННЯ

Дуже важливо зупинитися й подумати про основні, фундаментальні цінності тоді, коли ми ще молоді, коли на наші плечі ще не лягли обов’язки, пов’язані з роботою й сім’єю. Є кілька запитань, на які рано чи пізно кожен з нас мусить відповісти. Певна річ, що набагато ліпше зробити це тепер.

Хай якого ти віровизнання, запитання, які поставиш собі, завжди ті самі. Тільки відповіді будуть різні. Ось ці запитання:

  • Хто я?
  • Звідки взявся?
  • Що для мене є насправді важливим?
  • Чи Хтось усім керує?
  • Чого від мене очікують?
  • Чи є життя після смерти?
  • Якщо існує вічне життя, як можу досягти його?
  • Що таке смерть?

Спробуємо відповісти на більшість цих важливих запитань. А тепер зосередьмося на найголовнішому з них: які цілі варті того, щоб присвятити їм життя? Відповідь на це запитання ти повинен знайти, перш ніж зіткнешся з проблемами дорослого життя.

ТЕЛЕВІКТОРИНИ Й ЖАГА ЗБАГАЧЕННЯ

Коли настає час визначати цілі, багато людей обирає їх, керуючись бажанням заробити гроші і мати у власності речі, які за них можна купити. Якщо не віриш мені, увімкни телевізор і переглянь програми, учасники яких змагаються між собою за те, щоб виграти грошові або инші призи. Зверніть увагу, їхні очі широко розплющені, а вуха вловлюють кожен звук, як радари. Під час телевікторин люди перебувають у такому стані, бо їх охоплює жага збагачення, внаслідок чого вони втрачають здоровий глузд.

Так, Ви виграли нову АВТОМАТИЧНУ ПРАЛЬНУ МАШИНУ, річний запас БАТОНЧИКІВ, а також чудову новеньку ляльку, яка зробить Вашу доньку щасливою. ВІТАЄМО й дякуємо, що Ви взяли участь у грі. (Бурхливі оплески).

Звідки я знаю про жагу збагачення, яка охоплює людей під час телевікторин? Я сам колись став її жертвою! Одного прегарного дня 1967 року моя кохана дружина затягла мене на програму “Let’s Make a Deal” (“Укладімо ділову угоду”), яка тоді була дуже популярною. Ширлі причепила до своєї голови й блузки дерев’яних пташок, а я ніс табличку з ідіотським написом: “Моя дружина живе для птахів”. Смішно, правда? Та хай там що, але цього вистачило, щоб нас пропустили на зустріч з ведучим програми й прийняли до числа її щасливих учасників. Продюсер посадив нас неподалік від камер, але першими участь у телевікторині взяли инші наївні.

Коли я так сидів на лавці для учасників, мене весь час переслідувала думка: “За що мене так покарано, що мушу сидіти тут, тримаючи цю ідіотську табличку?” Треба було рішуче відмовитися брати участь у цій програмі. Врешті покликали й нас, оператори спрямували камери на наші обличчя.

– Там, за першими дверима, стоїть… (завіса піднімається)… НОВИЙ АВТОМОБІЛЬ! (Глядачі шаленіють).

Раптом мені скрутило шлунок. Рот заповнився слиною, а серце почало гупати, як молот. Там, на сцені, стояло авто моєї мрії – новеньке камаро. Від прагнення мати його в мене пересохло в горлі й стиснуло його, наче кліщами. Моє дихання стало уривчастим і пришвидшеним, а це було явною ознакою того, що мене – як і инших учасників телевікторини – охопила жага збагачення.

Ти ліпше зрозумієш мене, якщо знатимеш, що впродовж багатьох років мені належав найгірше в історії моторизації авто. Навчаючись у вищому навчальному закладі, я їздив меркурієм (я називав його “Червонястий”), випущеним 1949 року. У ньому і сидіння, і вікна, і дах, і все решта регулювалося автоматично, та тільки… нічого не працювало. Я вставляв вікна влітку, а виймав їх узимку, ущільнюючи чи ні, залежно від того, яка температура була назовні. Ширлі, справді, мусила мене дуже сильно кохати, якщо погоджувалася під час наших побачень сідати в цей, так би мовити, транспортний засіб. Вона ж його ненавиділа! На передньому сидінні була пружина, яка злісно рвала їй одяг і дряпала шкіру. Крім того, це саме “Червонястий” завжди вирішував, чи ми кудись поїдемо, чи – ні. Кожні кілька днів ми змушені були штовхати перед собою цей брухт.

ЧОМУ Я ХОТІВ МАТИ НОВЕ АВТО?

Пекуча потреба виникла відразу після закінчення навчання. Нас запросили на зустріч, на якій мало йтися про нашу майбутню роботу. Ми сказали, що нам найзручніше було б зустрітися в неділю. Тож того дня ми виглядали дуже елегантно: у краватці, на високих підборах і взагалі шикарно. “Червонястий” мчав зі швидкістю сто кілометрів на годину до того часу, поки… з нього не зірвало дах. Багнюка бризкала нам в обличчя, а одежа розвівалася, як плащ Супермена. Дроти, що стирчали над нашими головами, нагадували величезні ґрати. Це було дуже принизливо. А ще Ширлі розлютилася не на жарт, твердячи, що це я винен у тому, що сталося. Вона сиділа на підлозі й звинувачувала мене в тому, що я навмисне не хочу позбутися цього брухту. Це чудо, що наш зв’язок пережив цю бурю.

Хоч я й позбувся “Червонястого” задовго до того, як ми взяли участь у програмі “Укладімо ділову угоду”, нового авто я все ще не мав. Кожен заощаджений долар ішов на оплату за навчання. Тільки два місяці тому я захистив докторат.

Усе це пояснює, чому я так зреагував, побачивши за завісою чудове авто.

– Щоб виграти автомобіль, – сказав конферансьє, – мусите назвати ціни лише чотирьох предметів.

Ширлі і я вгадали тільки три, невдача спіткала нас на четвертому.

– Мені дуже шкода, – промовив той чолов’яга. – Ви програли. Як утішний приз отримуєте порохотяг і три долари. Дякую, що взяли участь у програмі “Укладімо ділову угоду”!

Ми просто не тямили себе від люті. Повертаючись додому, ми розмовляли про те, як організатори програми маніпулювали нашими емоціями. Нас охопила жага збагачення, а це почуття не належить до приємних. Той випадок став для мене добрим уроком, і я чимало дізнався про жагу збагачення та її вплив на духовний світ людини. Я помітив, що чого б не прагнула людина, диявол запропонує їй це, якщо тільки вона піде на духовний компроміс. У моєму випадку новий автомобіль був чудовим гачком, на який мене було майже впіймано. Якщо секс – це те, чого ти прагнеш, може виявитися, що невдовзі тобі випаде нагода зайнятися ним. Тож не дивуйся, коли почуєш відповідну пропозицію від якоїсь особи, яка начебто випадково з’явилася у твоєму житті.

Якщо прагнеш влади або слави, тобі буде обіцяно, що отримаєш їх (навіть якщо цього ніколи не станеться).

Пам’ятай, що чудо помноження хлібів Ісус здійснив одразу після того, як сорок днів постив у пустелі. Йому було обіцяно силу й славу, та Він пішов Своєю дорогою, що вела до смерти на хресті. Хочу сказати, що диявол, аби спокусити нас, використовує наші найгірші прагнення.

Попередній запис

КРИЗА ВІРИ В СЕБЕ (ЗАКІНЧЕННЯ)

Наступний запис

ПИЛЬНУЙ! ПОПЕРЕДУ – СПОКУСА!