Одним з найкрасивіших плодів молитви (і критерієм розпізнання її автентичності) є зростання в любові до ближнього.
Якщо наша молитва правдива (побачимо далі, що це означає), вона наближає нас до Бога, єднає нас із Ним, і таким чином дозволяє відчувати і розділяти нескінченну любов, яку Він дає кожному Своєму створінню. Молитва наповнює і зворушує серце. Там, де бракує молитви, серця стають жорстокими, а любов холоне. Можна було б багато говорити про це і наводити багато свідчень. Я ж тільки процитую чудові слова святого Івана від Хреста. Він був учителем містики, а також (всупереч теперішньому уявленню про нього) однією з найбільш чуйних і найбільш співчутливих постатей, яких коли-небудь знав світ.
«Очевидною правдою є те, що тим більше співчуття до ближнього зростає, що сильніше душа єднається з Богом через любов; адже чим більше вона любить, тим сильніше прагне, щоб того самого Бога любили і почитали всі. І чим більше вона цього прагне, тим завзятіше над цим працює, як за допомогою молитви, так і інших можливих для неї необхідних середників.
Тож ревність і сила любови тих, в яких живе Бог, не можуть зменшитися, ані вдовольнитися своєю власною і єдиною користю; позаяк їм видається замало лише самим піти на небо, вони з острахом, з любов’ю, що сходить із самого неба, і подиву гідною готовністю, намагаються узяти із собою на небо ще багато душ. І це прагнення народжується з великої любови, яку вони відчувають до свого Бога; саме це є властивим плодом і результатом досконалої молитви і контемпляції»[1].
[1] Jean de la Croix. Conseils de spiritualité recueillis par le père Élisée des Martyrs, Oeuvres complètes, DDB.