«Пасажири, що летять рейсом сто дев’ять, пройдіть, будь ласка, до виходу номер дванадцять».
Немов у тумані, я пройшов до виходу, потім піднявся трапом на борт літака, щоб здійснити свою першу повітряну подорож. Чи все буде добре? Як така величезна машина може не лише високо злітати, а ще й залишатися в польоті?
Сідаючи, я помітив, що всі місця літака були зайняті. Одна стюардеса розносила газети та солодощі, інша – просила звернути увагу на оголошення через гучномовець.
«Доброго дня, пані та панове! Ми вітаємо вас на борту нашого лайнера».
Заспокійливий голос, призначений для попередження паніки, продовжував:
«Стюардеса продемонструє вам зараз, як користуватися кисневою маскою».
У мене по спині побігли мурашки, коли симпатична офіціантка дістала щось схоже на протигаз і вміло продемонструвала процедуру одягання.
«Якщо в разі чогось непередбаченого в салоні не стане тиску, панель, що у вас над головою, відкриється автоматично. Якщо таке станеться, розстібніть, будь ласка, маски й одягніть їх таким чином, щоб покривався ніс та рот, і продовжуйте нормально дихати».
Проте на цьому мій жах не скінчився: нас попросили вивчити інструкцію, яка знаходилася в кишеньці на спинці переднього сидіння. У ній ішлося про те, як слід діяти, якщо літак зануриться в море.
«Рятувальні жилети у вас під сидіннями».
До цього часу в мене вже спітніли долоні і пересохло в роті від страху.
Раптом загрозливо заревли мотори, і літак почав набирати швидкість на злітній доріжці. Поступово ми подолали гравітацію і злетіли. Я сидів біля вікна, просто над крилом лайнера. Коли ми піднялися досить високо, я глянув у вікно… і затремтів. Коли літак хилило на бік, то кінець крила коливався так сильно, що, здавалося, будь-якої миті міг відламатися. Слова стюардеси відлунням прозвучали в мене в голові:
«У разі чогось непередбаченого…»
Для мене вже не було нічого непередбаченого. Мій перший політ був справжнім жахом. Я ні на хвильку не стулив очей. Раптом я перестав чути шум моторів.
«Приїхали. Ми падаємо», – вирішив я.
У роті все злиплося, і я міцно схопився за ручки сидіння, знервовано облизуючи губи. У вухах зашуміло.
Раптом знову загули мотори. Можливо, мені ще і вдасться пережити все це…
Переслідування… Непередбаченість?
Зараз, після стількох років та безкінечної кількості польотів, я звик до повітряних подорожей, похмурих інструкцій стюардеси та «вібруючих» крил. Упродовж років вказівки стюардеси залишалися незмінними: «У разі чогось непередбаченого… » Ці три слова до сьогодні носять відтінок небезпеки в моїй підсвідомості.
Під час читання цієї книги у вас може виникнути схоже відчуття небезпеки, що насувається. «Підготовка до переслідувань!» – цей вислів звучить вороже. Вислів «підготовка до небес» звучить куди краще. Хто хоче готуватися до переслідувань? Однак загроза переслідувань є реальною, і слова «у разі чогось непередбаченого… » стосуються не лише цієї книги. У Біблії сказано, що переслідування неминучі. Неминучі. Друге послання до Тимофія 3:12 ясно стверджує: «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані».
Чи є, у такому випадку, надія? Чи ми приречені на неминучу поразку? Ні, не слід розглядати переслідування через призму поразки, а радше – через призму перемоги. Переслідування – це ознака справжнього учнівства в наслідуванні Христа. Саме в цьому полягає надія.
Безперечно, ми чули про гоніння. Про це йдеться в Діях апостолів. Широко відомі страхітливі утиски під час правління Нерона, римського деспота; наводяться й інші приклади переслідування Церкви. Спалення заживо, гільйотина, концентраційні табори в Сибіру, тюрми смертників в Уганді та безліч убитих місіонерів у всьому світі на сьогоднішній день свідчать про переслідування. Мужність, виявлена мучениками перед лицем смерті, ясно вказує на перемогу та віру. Ми часто помиляємося, коли думаємо, що переслідування не торкнуться нас. Нам ближче до душі слова «у разі чогось непередбаченого». Проте розвиток подій в інших країнах загрозливо провіщає, що переслідування не обминуть і нас.
Болюче питання
Під час однієї з поїздок до Східної Європи брат Андрій, засновник місії «Відкриті двері», зустрівся з керівником однієї церкви, якого декілька разів засуджували до тюремного ув’язнення. Проповідник запитав Андрія, чи переслідуються християни в нього в країні. Брат Андрій засміявся.
– Ні, – відказав він, – у нашій країні християн не переслідують.
– І у вас не страждають за віру? – запитав чоловік з ноткою недовіри.
– Ні.
– А чому? – не міг заспокоїтися проповідник.
– Бо в нас у країні свобода віросповідання, – пояснив брат Андрій.
Та віруючий зі Східної Європи наполягав:
– Тоді як ви поясните слова з Другого послання до Тимофія 3:12, де сказано, що побожні християни будуть переслідуватися?
Це болюче питання для тих, хто не знає цього вірша. Брат Андрій прочитав зніяковіло в Біблії вірш і відповів:
– Ніяк. Ми ніяк не пояснюємо цього вірша.
То що ж нам робити з цим та іншими віршами з Біблії, де говориться про переслідування? А можливо, ми просто залишаємо поза увагою ті вірші, що не входять до наших планів? Чи тлумачимо їх як щось, що не стосується сучасних християн? Ми успішно проголошуємо Божі обітниці, але ігноруємо умови їх здійснення. «Заповіді давалися ізраїльтянам, а не нам, бо ми вже не під законом, а під благодаттю», – кажемо ми. І, зрештою, відкинувши те, що нам не до вподоби, ми залишаємо собі тоненьку Біблію, що складається із самих лише обітниць.
Ми не в змозі змінити Біблію таким чином, щоб нас там усе влаштовувало. Слово Боже пропонує нашій увазі проблеми й умови. До того ж, більшість обітниць, які ми залюбки цитуємо для підбадьорення, є умовними. Отож, доведеться навчитися читати Біблію в контексті.
Особливий вірш, який ми так любимо виривати з контексту, – Послання до филип’ян 3:10.
Перша частина вірша нам добре відома: «…щоб пізнати Його й силу Його воскресення…». Вірш не закінчується на цьому, та лише деякі з нас знають його продовження: «…та участь у муках Його».
Багато християн роблять акцент на певних уривках із Біблії, і це добре. Однак чи робиться цей акцент лише на обітницях, чи й на заповідях та умовах також? Сьогодні можна навіть купити «коробку обітниць» з біблійними віршами на картках. Якось мені подарували таку коробку з написом «Дорогоцінні обітниці». На кожній картці була надрукована одна обітниця: «якщо ви засмучені», «якщо ви самотні», «якщо ви хворієте» і т.д. На картках не вказувалися умови здійснення обітниць – лише самі обіцянки. Усі вони звучали досить утішливо, однак подібний стан справ є небезпечним. Поряд із віршем у Біблії, що містить обітницю, ви завжди знайдете певну умову для її виконання. Біблія недвозначно говорить: Божі обітниці стосуються нас лише тоді, коли виконуються необхідні умови.
Небажання повірити, що нас можуть спіткати переслідування, походить від небажання заплатити ціну учнівства. Більша частина євангелізаційної роботи базується на обітницях, а не на умовах. Виправдання цьому звучить так: «Ви налякаєте людей, якщо скажете їм про умови».
Ваше серце в гаманці
На одному євангелізаційному зібранні проповідник пояснював: «Усе, що нам належить, треба віддавати Богові». Після зібрання до нього підійшла миловида жінка в гарному вбранні.
– Чому ви так багато говорили про мій гаманець і так мало – про моє серце? – запитала вона. Її очі переможно світилися: вона відчувала, що поставила проповідника «на місце».
Він зиркнув на неї серйозно.
– Тому що, пані, саме там знаходиться ваше серце.
Вона глянула на нього, мов кинула блискавицю.
– Я не схвалюю такого жарту, – вибухнула вона й пішла геть.
Справді, такі жарти (точніше, істини) ніколи не схвалюються, вони не відповідають тому, у що ми віримо. Так і гоніння: чому ми пов’язуємо переслідування з такими віддаленими країнами, як Албанія, Китай, Росія?
«З нами цього ніколи не станеться», – стверджуємо ми.
Звідкіля така впевненість? Звичайно, нам не хочеться переслідувань, ми бажаємо продовжувати свій дешевий християнський спосіб життя. Однак, якщо ми прагнемо відчути на собі здійснення Божих обітниць – треба виконати відповідні умови. Для того щоб «подолати», доведеться вступити в боротьбу. Без битви не буває перемоги. Пам’ятаєте слова з Біблії: «Якщо народ Мій…» (умова), «то Я…» (обітниця).
Апостол Павло писав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности…» (2Тим. 4:7-8). У цьому випадку умовою виступає «віру зберіг». Говорячи про Свій Другий Прихід, Ісус Христос запитав: «Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?» (Лк. 18:8). А це означає, що багато хто відпаде від віри. І на те буде безліч причин: «цей вік полюбивши» (2Тим. 4:10), або страх перед переслідуваннями. «А посіяне на кам’янистому ґрунті, – це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокутується» (Мт. 13:20-21). А інші відпадуть від віри, тому що полюблять гроші та матеріальні блага більше, ніж Христа (див. Мт. 13:22).
Запитуючи: «Чи Він на землі знайде віру?», Ісус мав на увазі живу особисту віру, а не формальну. Коли Христос повернеться, то знайде багато видів віри, однак лише особиста віра веде до спасіння. «Та й демони вірують, – і тремтять» (Як. 2:19). У Євангелії від Луки 18:8 йдеться про віру тільки тих, хто готовий заплатити ціну наслідування Ісуса. Така віра залишається міцною навіть в утисках.