а) Пролог книги Сираха
У 130 р. до Хр. в юдаїзмі вже існувало зібрання авторитетних і нормативних книг, поділених на три групи: Торах (Закон), Пророки та «інші писання». Ось так пригадує і називає їх автор грецького прологу до Книги Сираха, в якому він пояснює зусилля перекласти з єврейської мови на грецьку книгу його діда Ісуса:
«Многе й величне передано нам у законі й пророцтвах, в іншім так само, що слідом з’явилось по тому, чим то Ізраїль і вартий хвали за освіту і мудрість; а що не сам лиш читач повинен набиратися розуму, а й для сторонніх, охочих знання, мусить корисним він бути чи то усно а чи писемно, тим то мій дід Ісус, пильно віддавшися читанню тих речей, що в законі і в пророків та й по інших пращурних книгах, і набувши чималого вміння в обходженні з ними, щось і собі написати задумав освітнє й премудре, щоб охочі до знань, придбавши й отую науку, нахил дістали ще краще згідно з завітами жити.
Отже, припрошую вас доброприхильно й уважно це прочитати і дарувати люб’язно, якщо де в чому схибили ми, відай, попри всі зусилля тлумачні; не рівносильний бо вислів той самий у мові єврейській та в інших; не один лиш сувій цей, але й сам закон, а також і пророки, та й книжок уся решта мають чималі відміни в перекладі від первотворів.
Року тридцять восьмого влади царя Евергета прибув я до Єгипту й, там проживаючи, знайшов я відпис цього немалого освітнього твору і взяв за належне й собі старанно і трудолюбно книгу оцю перекласти. Силу безсоння забрало і знань чимало вимагало ввесь отой час, щоб видані цю книгу, до прикінцевої цілі довівши, щоб і охочі могли в чужині навчитись, як то, уклавши свій звичай, жити в законі» (Сир. пролог).
Цей текст містить деякі важливі точки:
- Ізраїль вже може вважатися спадкоємцем писань отців: дві групи майже укомплектовані і практично завершені, тобто Закон Мойсея і Пророки, третя група писань ще відкрита й трактована як «інші писання».
- Численні глибокі навчання, що містяться в цих книгах, були і будуть для Ізраїлю нормою мудрости, щоб ізраїльтяни могли ще більше удосконалитися в поведінці життя відповідно до навчання отців.
- У той час, імовірно, вже завершено грецьку версію книг, з метою навчити євреїв, які жили в діяспорі і говорили лише грецькою мовою (Септуагінта).
Торах, яка містила Буття, Вихід, Левит, Числа і Второзаконня, становила чітко окреслену цілість від того моменту, коли отримала свою остаточну форму, ймовірно, десь за часів Ездри в 400 р. до Хр. (див. Ез. 7; Неем. 7-9).
Те саме можна сказати і щодо Пророків, що охоплюють книги Ісуса Навина, Суддів і Рути, 1 і 2 Самуїла, 1 і 2 Царів (названі в єврейському каноні «Ранні пророки») і книги Ісаї, Єремії, Єзекіїля, а також книги 12-ти менших пророків, тобто Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарії і Малахії. Єврейський канон вважає єдиною книгою 12 книг менших пророків і разом з трьома більшими, називає їх Пізніми пророками. Цю групу пророків, здається, вже завершено в 180 р. до Хр., оскільки в Сираха, у «похвалі Отцям» (Сир. 44-50), натякається на основні персонажі і епізоди біблійної історії саме згідно з порядком і почерговістю групи пророків, як ранніх (Сир. 46:1-48:24), так і пізніх (Сир. 48:25-49:12).
Щодо третьої групи – інших Писань – Сирах не дає достатньо відомостей для визначення її розмірів: перекладач знає, що може до неї внести твір діда; «похвала Отців» не згадує Ездру, Естеру і Даниїла. натомість говорить про Зоровавела, Ісуса, сина Йоцадака, і Неемію (49:11-13).
б) Перед Сирахом
Три збірки, щойно згадані, є плодом свідомости віри Ізраїлю, як вона розвивалася протягом його довгої історії. Жодний народ не починає своєї історії з написання книг. Писання виникають згодом, щоб пригадати те, що пережилося і зрозумілося, як навчання для майбутніх поколінь. Все це стосується і до випадку Ізраїлю, який, починаючи від патріярха Авраама, ще більше за харизматичного визволителя Мойсея, утверджується у вірі, що його вибрав Бог і поєднав із Собою союзом, який проникає у все його існування як «Божого народу» і штовхає його в історичну пригоду універсального об’явлення і спасіння. Усвідомлення віри керує першими усними переданнями, першими писаними формами і їх прочитанням, першими збірками, аж до остаточного літературного документу. Канонічність і нормативність, що мається під цим на увазі, реальна і свідома, супроводить і підтримує увесь комплекс літературного формування, що запам’ятовує історію, події, інституції, обряди, пісні, пророчо-харизматичні голоси, досвіди життя (біль і любов), мудрі поради життя, виховні історії і т. д.
в) Канон Йосипа Флавія
У період між Сирахом і І ст. християнської доби палестинський юдаїзм затверджує перші два блоки Тори і Пророків як вивершені і остаточні, але стверджує теж священний характер інших чотирьох книг, які в цей спосіб позначають третій блок писань. Приблизно в 95 р. по Хр. історик Йосип Флавій пише:
«Не існує серед нас якась нескінченність суперечних і непогоджених книг, є лише 22, які охоплюють історію усіх часів і які справедливо уважаються божественними. Серед них маємо 5 книг Мойсея, що містять закони і розповіді подій, що сталися від сотворення людини аж до смерти законодавця євреїв (…) Від смерти Мойсея аж до царства Артаксерса (йдеться про Артаксерса І: 464-424 pp. до Хр.) Пророки, які прийшли слідом за Мойсеєм, розповіли в 13 книгах події, що відбулися в їхньому часі. Інші 4 книги містять гімни в честь Бога і дуже корисні приписи для життя людини (…). Від Артаксерса до нас теж численні події були записані, але ці книги не отримали той самий авторитет попередніх, тому що не встановлена послідовність пророків» (Contra Apionem. 1, 8).
Йосип Флавій не вказує тут точно, про які 13 книг пророків йде мова, ані про інші 4 книги; але, спираючись на вказівках, що він подає в інших своїх працях, неважко відтворити список. Після добре знаних 5 книг Мойсея (Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня), 13 книг пророків становлять книги Ісуса Навина, Суддів і Рути (одна книга), 1 і 2 Самуїла (одна книга), 1 і 2 Царів (одна книга), Ісаї, Єремії із Плачем Єремії, Єзекіїля, 12 менших пророків (одна книга), Йова, Естери, Даниїла, Ездри і Неемії (одна книга), 1 і 2 Хронік (одна книга). Іншим 4книгам відповідають книги Псалмів. Приповістей, Пісня пісень. Проповідника. Всього 22 священні книги, що відповідає кількості літер єврейського алфавіту. Декілька років пізніше твір Йосипа Флавія, апокриф 4 Ездри 14:18-47 згадує 24 книги, прийняті євреями як святі: йдеться про той самий список Йосипа Флавія, з відокремленням книги Рути і Плачу Єремії. З потрійної групи Tôrâ (Закону), Nevi’îm (Пророків) і К’tuvîm (Писань) походить сучасний єврейський акронім ТNК (вокалізований Tēnāk), що означає Біблія.