Хто за?
У первісних народів покарання було невідповідним до скоєного злочину. Часто винного без суду карали смертю за невелику крадіжку чи образу.
Введення судових процесів і сформулювання законів, котрі регулювали відповідність вини і покарання, було великим поступом. В одній з найстаріших збірок законів (кодексі короля Вавилону Хаммурапі) зазначено: «Рука за руку, зуб за зуб, життя за життя». Кількасот років опісля подібне твердження буде в законі Мойсея: «І не змилосердиться око твоє: життя за життя, око за око, зуб за зуба, рука за руку, нога за ногу» (Втор. 19:21). Вважалося, що в цьому полягає справедливість.
Вищезазначений закон не лише карав винного відповідно до скоєного злочину, а також мав на меті відлякувати від убивства. Ці аргументи охорони людського життя збереглися впродовж тисяч років. Сучасні прихильники кари смерти також їх використовують.
Стародавні євреї, а також інші народи, щоб відлякати від злочину, застосовували жорстокі покарання, наприклад каменування (так загинув св. Степан) або розп’яття. Розіп’ятий на хресті впродовж кількох годин терпів страшні муки. У XX столітті траплялося, що розпинали в’язнів у гітлерівських таборах та мусульманському Ємені, де тіло розіп’ятого залишали висіти на хресті впродовж трьох днів.
У стародавніх римлян, а також у цілому світі впродовж наступних двох тисяч років меч або сокиру використовували як знаряддя смерти. У США застосовують електричне крісло або безболісну ін’єкцію отрути.
Хто проти?
Різні організації, зокрема Міжнародна амністія, виступають проти кари смерти. Ось аргументи.
По-перше, не можна стверджувати, що кара смерти завжди справедлива і відповідна до вини. Якщо йдеться про вбивство, то здебільшого злочинець вбиває під впливом шаленства, афекту, під час якоїсь боротьби, паніки, втечі від переслідувачів. Обдумані та сплановані вбивства, вчинені холоднокровно, трапляються рідше. Обставини злочину можуть зменшити відповідальність. Натомість суд, застосовуючи принцип «життя за життя», обдумано виносить вирок.
Шістнадцятирічна чорношкіра американка Паула Купер 1986 року була засуджена до смертної кари за вбивство вчительки релігії. Вбивство відбулося в ту мить, коли підсудна втікала від переслідувачів. Не мала наміру нікого вбивати і потім каялася. Вона, а також кілька інших американців, зверталися з проханням про інтервенцію до папи Івана Павла II. Однак інтервенція папи не завжди давала позитивний результат. У той час ще 31 неповнолітній американець очікував на виконання вироку смерти. У США, у штаті Індіана, закон дозволяє карати смертю з 10-річного, у Монтана – з 12-річного, а у Міссісіпі – з 13-річного віку.
По-друге, гинуть невинні. У російській «Литературной газете» був опублікований матеріял про те, як 1988 року на території Білорусії схопили вбивцю багатьох жінок. Перед цим до зізнань у тих злочинах змусили 14 невинних, одного з них засудили до страти, інших ув’язнили. У 1999 році на конференції в Чікаґо було оприлюднено дані, згідно з якими впродовж останніх 24 років до страти було засуджено 75 невинних.
Про те, що кара смерти не відлякує потенційних злочинців, засвідчує такий факт: у США впродовж останніх років виконано багато смертних вироків, але кількість злочинів не зменшилася, а, навпаки, збільшилася. Безумовно, кари потрібно застосовувати, але для багатьох злочинців ефективнішим покаранням буде багаторічне або довічне ув’язнення, а не кара смерти.
У дискусіях часто можна почути такий аргумент. Якщо злочинця не можна виправити, його треба позбавити життя, так, як ампутують частину тіла, котра отруює організм і не піддається лікуванню. Особи, які працюють з ув’язненими, заперечують це.
Ось думка отця Яна Сікорського, головного капелана в’язниць у Польщі: «У своїй десятирічній праці у в’язничному душпастирстві я ще не зіткнувся з випадком, коли міг би ствердити: у цьому разі необхідно виконати смертельний вирок, бо немає надії на позитивні зміни» (Zycie. 17.02.2001). На кількість злочинів, які загрожують людському життю, значний вплив мають засоби масової інформації, які подають насильство як щось привабливе.
Скасування?
Року 1999-го під тиском громадської думки в законодавствах 112 країн було скасовано кару смерти. У 73 країнах, здебільшого африканських та мусульманських, ще застосовують кару смерти. У Китаї, де проживає майже чверть людства, щороку виконують понад тисячу смертних вироків, часто навіть за такі злочини, як крадіжка або шахрайство.
У багатьох країнах кару смерти уже давно скасовано. Зокрема, в Італії це визнано цивільним законом 1944 року, у Великобританії – 1964 року, хоча публічний кат там пішов на пенсію ще 1956 року. Впродовж 25 років ним був Альберт П’єрпоінт. В автобіографії він написав: «Я не вірю в те, що бодай якась із сотень екзекуцій, котрі я провів, відлякувала інших від скоєння злочину. На мою думку, кара смерти – це лише форма помсти».
У більшості країн, якщо трапляється низка резонансних злочинів, котрі широко і барвисто змальовують засоби масової інформації, то громадська думка вимагає введення смертної кари.