Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.
Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб. (Мт. 5:27-32).
Чим є пожадливість (лат. concupistietia)? Жадаю чогось для себе, хочу це посісти, заволодіти цим. Це слово анітрохи не мусить асоціюватися суто із сексуальністю. Хто подивиться із пожадливістю. Зло є не в погляді. І не в жінці. Зло є – це дуже важлива річ – у серці, тобто в місці, де приймається рішення. Проблема полягає не у фізіологічній реакції. Дуже небезпечно спрямовувати всі пожадливості до тілесної сфери. Ми є чоловіками і жінками. Такими від самого початку створив нас Бог, бажаючи, аби з тієї двоїстости родився рід людський. Проблема полягає в чомусь іншому: у частковості сприйняття, в обмеженні цінности людини лише до зовнішнього вигляду. Пристрасть може засліпити цілісне сприйняття особи, зводячи все суто до тілесного виміру. А, отже, пожадливість, про яку говорить Христос у Нагірній проповіді, стосується поверховости погляду на цей дуже важливий вимір нашого людства.
Тіло є мовою. Аби ним користуватися, треба його опанувати; не знищувати, не нівечити. Адже мова потрібна в нашому житті в стосунках з іншими людьми. Треба тільки вміти нею користуватися і мати що сказати. Та пожадливість, що її засудив Христос, – це відрив мови від спілкування. Ісус осуджує взаємини, які ставали би тільки реакцією поглинання, заволодіння. Шоста заповідь формально стосується порушення шлюбної обітниці. Можна інтерпретувати, що йдеться про кожну жінку і кожного чоловіка загалом. Жодна людина – ні чоловік, ні жінка – не може бути для тебе знаряддям, яким ти користуєшся.
Поради, які дає Ісус, дуже радикальні: «Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе спокушає його вибери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної.» (Мт. 18:8-9).
Звичайно, тут йдеться не про хірургічний аспект, а про етичний. Це дуже сильне прагнення і радикалізм у внутрішньому перетворенні й оволодінні цією мовою тіла так, аби воно стало слухняною, глибокою, цілковито гуманізованою мовою любови. Тут необхідно торкнутися проблеми чистоти. Чи в християнському вченні чистоти немає чогось від маніхейства, якогось відмежування від тіла, яке завжди є вогнищем цієї пожадливості, concupistientia?
Дозвольте зачитати вам два речення з нотаток Симони Вейль: «Поняття чистоти, зі всім, що воно в собі містить для християнства, заволоділо мною на шістнадцятому році життя, після кількамісячного періоду емоційного неспокою, природного для цього віку. Це поняття об’явилося мені в той час, коли я була занурена в споглядання гірського краєвиду, і поступово налинуло на мене в непоборний спосіб».
Зауважте, як гарно вона передала, що означає: поринути в споглядання гірського краєвиду? Це означає – дозволити торкнутися краси. Адже краса захоплює також і тим, що я не можу в цьому нічого змінити, не можу цим заволодіти, тим, що вона є більшою. І ще: «Залишитися нерухомим і з’єднатися з тим, чого прагнеться, без зближення. […] Дистанція – душа краси».
Спробуймо подивитися з цього боку – тільки не по-маніхейськи, а власне крізь призму краси – на всю дану нам від Бога чудесність і багатство взаємин між чоловіком і жінкою. Немає тут заборони, а лише заклик: дивися глибше, – бачитимеш більше, дозволь, аби тебе торкнулася краса.
Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб. Теза і антитеза. У Новому Заповіті той, хто віддаляє дружину, наражає її на перелюб, а хто бере розведену, чинить перелюб. Як розглядав цю проблему Старий Заповіт? Ось фрагмент з Книги Второзаконня: «Як хто візьме жінку, і стане їй чоловіком, і коли вона не знайде ласки в очах його, бо знайшов у ній яку ганебну річ, то напише їй листа розводового, і дасть в її руку, та й відпустить її з свого дому» (Втор. 24:1).
По-перше, нечувана асиметрія в стосунках чоловіка і жінки: чоловік представлений тут як власник своєї дружини. Чому тільки чоловік має право написати розвідний лист? Щоправда, жінки, за інтерпретацією усної Тори, також могли старатися про відхід від свого чоловіка, але завжди він мав писати лист.
Теза Мойсея і антитеза Ісуса. Я вважаю слушними коментарі про те, що Ісус тут виразно встановлює симетрію. Стає по стороні жінки; не можна її віддаляти, адже це наражає її на небезпеку перелюбу. Зі слів Ісуса дуже виразно випливає, що шлюб – це нерозривний союз. Він наполягає на нерозривності союзу навіть тоді, коли виникає – іноді зрозуміла з людського погляду – необхідність сепарації. Аргументи, які виклав Ісус у Нагірній проповіді, євангелист передав дуже стисло. В іншому місці Євангелії Христос відповідає на закиди книжників: «Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» (Мт. 19:4-6).
Які аргументи випливають з цього? Від початку – це дуже важливі слова. Ісус відновлює первинний намір Творця: чоловік і жінка. Людство є бінарним, подвійним. Немає людини, є чоловік і жінка. У подружжі обоє стають одним тілом через своє власне вільне рішення. Але це вільне рішення вміщене в словах Христа: «Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі» (Мт. 18:18). Тому в чині вінчання священик, благословляючи молодят, промовляє: «Що Бог спарував, людина нехай не розлучує».
Отже, чому Мойсей порадив дати розвідний лист і відправити жінку? І тут знову постає в полеміці з тезою Старого Заповіту відповідь Ісуса: «То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших» (Мт. 19:8). Бог приходить до нас етапами. Разом з приходом Ісуса Христа відбувається те, що Він заповідав: «Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію» (Мр. 1:15).
Надходить новий час – час нових стосунків між Богом і людиною. Наскільки раніше діяв закон помсти, так тепер діє закон любови. Якщо раніше, з огляду на «жорстокосердя», допускалося розірвання шлюбу, то тепер має бути так, як було на початку, тобто має діяти новий закон любови. Ці слова адресовані до християн, тобто до тих, котрі прийняли новий закон і нове царство.
У цьому контексті вражає виняток Ісуса: «крім провини розпусти». Існує багато різних інтерпретацій терміну роrnеіа, перекладеного як розпуста. Це могло означати незаконний шлюб (у світлі єврейського і римського права або незаконний шлюб близьких родичів). Подружня зрада – це більш правдоподібно. Однак що важливо? Ісус каже: «Можете розійтися, – у сенсі сепарації, та натомість немає дозволу на укладення нового шлюбу». Такого дозволу немає в Євангелії! І тому ці слова Ісуса, такі сильні і рішучі, завдають нам усім труднощів, коли опиняємося в дуже важкій життєвій ситуації.