Основи нам відомі, або можуть бути відомі, для цього досить зазирнути в Катехизм чи хороший підручник з есхатології і вони поведуть до відповідних фрагментів Святого Письма та свідчень Церкви про віру. Читаючи вміщені в цій книжці відповіді, пам’ятаймо про ці основи. Іноді я говоритиму про них напряму, а іноді ні. Я спробую своїми словами (це зовсім не означає, що вони будуть відрізнятися від тих, які ми чули раніше) відповісти на питання, які нас турбують. Я пропоную провести спільну розмову про це. Відправною точкою є наш досвід, проти якого слова можуть бути безсилі і тоді нам дуже потрібна тиха присутність тих, кого ми любимо та тих, хто любить нас. Прошу не забувати про це мовчання тоді, коли ми будемо розмовляти. У цій книжці мусить бути багато порожніх сторінок, на знак потреби, а іноді й необхідності мовчання.
Які конкретні елементи нашої основи будуть моїм світлом, дороговказом, втіхою, зупинкою? На чому будуватиму свої роздуми?
Перш за все, на таємниці життя, смерті та воскресіння Ісуса Христа, на яку я опираюся і яка конкретизується в моєму житті через віру, любов та надію.
«У вірі я найбільше люблю надію, каже Бог» (Шарль Пегі). Це відбувається в Церкві, яку Ісус заснував для нас. Саме у вірі Церкви ми визнаємо: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь». Амінь, тобто: «нехай буде так».
Далі я опираюся на Боже слово. Зараз я особливо думаю про фрагменти: «Бо ходимо вірою, а не видінням» (2Кор 5:7), «Дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри…» (Євр. 12:2) і про слова Ісуса: «Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25,26а).
Також я почерпну з літургії і таїнств Церкви, особливо Хрещення та Євхаристії, та зі слів похоронної префацїї: «Тому що життя Твоїх вірних, о Господи, змінюється, але не кінчається; і коли зруйнується дім земного паломництва, їм у небі буде приготовлене вічне помешкання».
У питанні останніх речей людини та есхатології, як теологічної рефлексії про них, особливого значення має метод виключення, тобто легше сказати, чим щось не є, аніж чим воно є. Насправді, це спроба встановити межі, за яким щось знаходиться, як запевняє і вчить нас віра, але ми не зовсім знаємо що.
Ані Святе Письмо, ані теологи не проливають достатньо світла, аби можна було вповні описати майбутнє життя після смерті. Християнин повинен прийняти для себе якнайближче два важливі моменти.
З одного боку, він повинен вірити у фундаментальну наступність, яка настає завдяки силі Святого Духа, між теперішнім життям у Христі та майбутнім життям: любов є законом Царства Божого і саме наша любов тут, на землі, буде мірилом нашої участі в Небесній славі. Натомість з іншого боку, християнин повинен усвідомлювати, що існує велика різниця між життям теперішнім і майбутнім, оскільки «економіка» віри поступиться місцем «економіці» повного світла: ми будемо з Христом і «будемо бачити Його, як Він є» (1Ів. 3:2). На ці обітниці й предивні містерії головно спирається наша надія. Якщо наша уява не може туди сягнути, то наше серце лине туди спонтанно і цілковито.
Отже, пам’ятаючи, що про останні речі ми не можемо сказати нічого остаточного, помолимось на початку словами молитви, які ми знаємо:
О Ісусе, прости нам гріхи наші, спаси нас від вогню пекельного, приведи на небо всі душі, а особливо ті, які найбільше потребують Твого милосердя.