Серед багатьох звинувачувальних листів я обрав один вдячний. Його написав батько однієї родини, який розповідає про страждання своєї дружини: 15 років мучеництва, якого можна було б уникнути, якби священики повірили Ісусові Христу та в отриману від Нього владу. Зверніть особливу увагу на прикінцеві запитання.
«Ваше Преосвященство, я вирішив написати Вам після однієї телепередачі про різноманітні форми депресії. Згідно з думкою одного спеціяліста, існує три засоби проти цієї хвороби: медикаменти (транквілізатори, снодійне тощо), електрошок (електроімпульси), психотерапія (психіятрія, психологія, психоаналіз).
Один із лікарів розповів про жінку, яку помістили в лікарню Святої Анни (це могла бути і моя дружина). Він пояснював, що жоден лікар на цьому світі не зміг би її вилікувати. Ця жінка стверджувала, що втратила душу й не могла віднайти спокою. Висновок психіятра був таким: «Це випадок депресії, коли хворий вірить, що на нього діють зовнішні сили. Церква говорить про диявола, хоча йдеться про звичайну меланхолію».
Лікарі навіть не думали звернутися за порадою до священика. Чому? Слухаючи цю передачу, я був здивований невіглаством лікарів, які вважають себе спеціялістами з депресивних хвороб. Мене тривожило таке питання: що саме роблять психіятри для таких людей? Можливо, випадок моєї дружини справді не унікальний. Цілком вірогідно, що інші люди, поміщені в психіятричну лікарню, можуть вилікуватися, як і вона. Чи все ж Церква вважає одержимість якоюсь спадковою хворобою? Але ж ми читаємо про подібні випадки у Євангелії.
Після численних розмов із священиками та монахинями я зрозумів, що їм простіше ігнорувати існування сатани. Так що ж вивчали в семінарії ті священики, які є невігласами в цій проблематиці?
Нещодавно одна настоятелька монастиря, яка добре знала мою дружину й допомагала їй під час хвороби, поставила мені декілька запитань щодо перебігу хвороби. Необхідно наголосити, що тоді мою дружину вважали психічно хворою. Я розповів цій монахині про одного священика-екзорциста, якого мені пощастило зустріти. Я поговорив із нею також про сатану і його владу. Наприкінці розмови вона вигукнула: «Отже, диявол справді існує! А наші капелани про це навіть ніколи не говорили».
Не йдеться про теорію. Це свідчення про реальний випадок, що стався з моєю дружиною, яка страждала протягом 15 років. Її життя було цілковито нормальним до десяти років. Саме тоді розпочалися проблеми. Її бабуся покликала одного окультиста, який викликав певних духів, і завдяки їхній допомозі зміг поспілкуватися із померлими членами цієї родини. Моя дружина – тоді ще зовсім мала дитина – була присутньою під час цих сеансів. І саме відтоді вона втратила душевну рівновагу. Її батьки, які нічого не знали про ініціятиву бабусі, одразу ж зауважили зміни в поведінці: дитина стала агресивніша й стривоженіша.
Невдовзі в неї почалися настільки серйозні проблеми зі здоров’ям, що вона часто втрачала свідомість. Лікарі не могли поставити діягнозу, оскільки не зауважували жодних симптомів якоїсь хвороби. Для них це був просто один із незрозумілих випадків. Кілька разів вона втікала з дому, її часто водили до психологів та психіятрів, які також не змогли нічого діягностувати, що не останньою чергою зумовлено спокійною родинною атмосферою та любов’ю, якою вона була оточена.
Ми одружилися 1976 року. Перші роки були досить спокійними. Лише через три роки в неї знову почалися незрозумілі болі, які призводили до втрати свідомости. Запрошені спеціялісти не знайшли жодної специфічної хвороби, обмежившись тим, що прописали їй заспокійливе. Згодом у моєї дружини почалися серйозні проблеми з вірою. Вона більше не хотіла ходити до церкви і не хотіла молитися. Коли я супроводжував її до церкви, вона ледве стримувалася і намагалася якомога швидше вийти із храму. Це її дуже турбувало (вона завжди була християнкою-практиком), вона почувалася винною, але не могла зрозуміти чому.
Вона часто зверталася до священиків і розповідала про цю драму, але не мала жодного розуміння з їхнього боку. Вона постійно чула загальні фрази: «Так буває… У всіх бувають сумніви… Треба більше молитися». Але її проблема полягала саме в тому, що вона відчувала невимовну відразу до молитви! Вона не могла вийти з депресії і постійно плакала. Лікарі збільшували дози транквілізаторів і снодійного, але це призвело лише до інтоксикації організму.
Вона почала зловживати алкоголем, хоча до того ніколи не пила спиртного. А найдивніше в тому всьому було те, що вона цього не усвідомлювала. Тоді вона кілька разів намагалася вчинити самогубство: передозування ліками або ж різання вен. Швидка допомога завжди прибувала вчасно і встигала її врятувати.
Було вирішено шпиталізувати її, оскільки концентрація алкоголю в крові становила 3,8 %о! Головний лікар не переставав дивуватися, адже в неї не тільки не було жодних симптомів якоїсь хвороби, але й жодних ознак сп’яніння. Її помістили в психіятричне відділення. Там моя дружина розповіла про свої проблеми з вірою, після чого лікар прописав їй такі дози заспокійливого, що вона перестала впізнавати людей.
Не знаючи, що робити, я звернувся до медіума. Здоров’я моєї дружини покращилося, але ненадовго. Я зрозумів, що обрав хибний шлях. І саме тоді було закінчено всі необхідні для усиновлення дитини процедури (моя дружина була безплідною). Нам довірили тримісячну дитину. Для нас це був пік радости, і ми сподівалися, що таким чином усі наші проблеми буде вирішено.
Але проблеми продовжувалися ще з більшою силою і найрізноманітнішими симптомами: ослаблення зору, приступи агресії, імітація поведінки глухонімих, жахливий крик. Вона також спробувала вбити мене та дитину. Після цієї невдалої спроби вона намагалася вистрибнути з вікна. Деколи вона сідала в машину і зникала на кілька годин. Хтозна, де вона була… Вона також часто прокидалася вночі й вибігала на вулицю. Окрім того, у неї були жахливі видіння. Одного разу я знайшов її у ванні: вона знепритомніла й мало не втонула. Іншого разу вона потрапила в автокатастрофу, про яку нічого не пам’ятала. Я постійно мусив приходити раніше з роботи, щоб переконатися, що з нею усе гаразд. Це був жахливий період.
Я відчував, що все могло би змінитися, якби вона віднайшла віру і змогла молитися. Але їй це не вдавалося, вона дуже погано сприймала присутність священика. Я почав втрачати надію. Моя дружина не могла залишатися сама вдома і не могла доглядати дитини. Майбутнє здавалося суцільною темрявою.
Один священик сказав мені, що моя дружина могла бути одержимою. Я дізнався, що в Португалії живуть дві жінки, які успішно з цим борються. Всупереч думці лікарів та родичів я поїхав до Португалії. Ці жінки помолилися за мою дружину і констатували, що йдеться про диявольську одержимість. Результат молитви був неймовірним: вперше за останні роки моя дружина спала всю ніч без медикаментів. Зранку вона почувалася бадьорою і здоровою. Я не вірив власним очам, коли на зворотному шляху вона впевнено керувала автомобілем.
Нам дали молитви, які треба було молитися щодня, і вже здавалося, що проблеми вирішено. Але невдовзі все повернулось. Завдяки допомозі одного священика я нарешті сконтактував з екзорцистом. Він був дуже зайнятий, тож призначив зустріч за два місяці. Я не описуватиму сеансів екзорцизму й реакції моєї дружини, але після кожного сеансу вона почувалася новою людиною. Коли ситуація знов погіршувалася, екзорцист одразу ж погоджувався нас прийняти. І він навчив нас, як захищатися від сатани.
Приступи ставали дедалі рідшими, а до моєї дружини повернулася усмішка, радість життя, прагнення молитися і виховувати нашу дитину. Також вона відновила всі попередні знайомства. Тепер це була зовсім інша людина.
Я б хотів також наголосити на тому, що цей священик-екзорцист діє разом з однією особою, яка має харизму віднаходити «прокляті» предмети (про це я писатиму в іншому розділі). У моєму домі було знайдено три таких речі. Я переконаний, що проблеми моєї дружини почалися тоді, коли її бабуся звернулася до духів: це дуже небезпечно, і люди мали би про це знати. Але хіба це можливо, що стільки священиків, до яких я звертався перед тим, зовсім нічого про це не знали?
Я ніколи не зможу повністю віддячити цьому екзорцистові, але якими жахливими були ці 15 років до зустрічі з ним! Дивно, що людина третього тисячоліття, яка побувала на Місяці і живе в час інформатики, електроніки й робототехніки, не знає більше нічого про те, що ми знали принаймні протягом 2 000 років.
Невже це справедливо, що люди приречені на пекельні муки лише тому, що більше ніхто не вірить у диявольську одержимість? Я б хотів поцікавитися, чи Церква готує достатню кількість священиків-екзорцистів? І чи всі інші священики здобули достатні знання про цю євангельську дійсність? Невже справді необхідно залишати людей напризволяще, щоб вони зверталися до шарлатанів, які заробляють немалі гроші на чужих стражданнях?
Вибачте за мою різкість, але я вірю, що необхідно нагадати про те, що, здається, всі забули. І дякую Вам, Ваше Преосвященство, за те, що Ви призначили цього екзорциста, який вирішив наші проблеми».