«І Він оповів: У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам’ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе… Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів… І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм… А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.»
Нам може здатися, що притча про блудного сина через свою загальновідомість навряд чи потребує коментарів. Впродовж віків вона надихала художників і письменників. Знаменита картина Рембрандта, що зображує молодшого сина на колінах перед батьком, багато людей надихає не менше, ніж сама притча.
Та все ж… Люди часто вважають, що це просто історія про дивовижну любов і всепрощаючу милість Бога, готового привітно прийняти грішника при щонайменшому знаку розкаяння з його боку. Зрозуміло, це тема, що вселяє в нас велику радість. Але сенс цієї притчі набагато глибший, ніж ми іноді припускаємо.
Чи дійсно ми розуміємо, що конкретно відбувалося в подібних сімействах? Коли батько розділяв спадок між двома синами, а молодший син переводив своє майно в готівку, це, мабуть, означало, що земля, яка належала батьку, зменшувалася удвічі, оскільки свою частину землі молодший син, схоже, продав чужим людям. Це накликало ганьбу на сім’ю, у свою чергу до цього додалася ганьба, викликана тим, що син вимагав у ще живого батька свою частину спадку; це було все одно що сказати: «Я хочу, щоб ти помер». Батько без всяких докорів приймає обидва удари.
Досі, як і в дні Ісуса, у традиційних культурах є люди, яким ця історія здається неймовірною. Батько не поводиться так; батько, вважають вони, такого сина побив би або вигнав з дому. Як ми бачимо, у цій історії елемент загадковості є присутнім ще до відходу сина з дому. Знову ж таки, у сучасній західній культурі діти запросто покидають дім і йдуть шукати щастя у великих містах, а то і в інших країнах; але в культурі Ісуса вважалося ганьбою, якщо молодший син нехтував своїм обов’язком потурбуватися про батька, коли той постаріє. Блудний син йде в чужі краї, марнотратить там гроші і опиняється в тяжкому становищі, а потім і зовсім деградує. Юдеям про крайню міру його падіння свідчила та деталь, що він мав справу зі свинями. Верхом же приниження – зокрема для нього самого, – було те, що він годував свиней, і, мучачись з голоду, не гидував ділити з ними одну їжу.
Але, звичайно, у цій історії найбільш чудовий образ батька. Можна було б назвати цю історію «притчею про батька, що біжить»: у культурі, де старші вважалися занадто поважними людьми для того, щоб зайвий раз прискорити крок, цей чоловік стрімголов мчить, ледве помітивши вдалині фігуру сина, що понуро йде додому. Його великодушність – це, звичайно, центральна тема притчі. Ісус пояснює, чому влаштовується бенкет, чому треба веселитися і святкувати, коли люди звертаються від свого власного шляху на шлях Божий. Оскільки молодший син деградував майже повністю, нікому з його оточення не спаде на думку похвалити його перед батьком; але останні батькові слова містять саме схвалення: «Цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!». Хіба це не привід для свята?
У цій історії є і ще один сенс, який ми не повинні упускати. Однією з великих подій у минулій історії Ізраїлю був Вихід, під час якого Ізраїль був виведений з Єгипту і приведений у Землю Обітовану. Через багато років, після тривалого повстання, Ізраїль був відправлений до вигнання у Вавилон; і, хоча значна частина вигнанців повернулася, більшість Ісусових сучасників продовжували вважати, що вигнання триває, доки влада знаходиться в руках язичників. Вони все ще чекали, що Бог зробить новий Вихід, звільнення, яке виведе їх з духовного і громадського вигнання і зробить їх щасливими раз і назавжди. Історія Ісуса про негідного сина, який пропав у чужій країні, але незважаючи на це був привітно прийнятий після повернення, і про щедрий бенкет на його честь, повинна була сприйматися як натяк на цю надію Ізраїлю. «Цей син мій був мертвий і ожив»; починаючи з пророка Єзекіїля (розділ 37) образ воскресіння передавав ідею справжнього повернення з полону.
Так, каже Ісус, це і відбувається прямо тут. Коли люди каються і навертаються до Бога – а це, як ми бачили, для Ісуса означає, що вони приймають Благу звістку, відбувається «повернення з полону», незалежно від того, чи співпадає це з очікуваннями людей. Його відповідь фарисеям і іншим критикам проста: якщо Бог на ваших очах виконує Свої обіцянки, то ви не можете заперечувати проти того, щоб Я влаштував бенкет. А саме це і має бути зроблено.
Є небезпека розбити цю історію на дві, як зробили ми. Друга половина життєво важлива і тісно переплетена з першою. Але в першій частині акцент робиться на безмірній батьковій любові. З тієї миті, як він беззастережно віддає молодшому синові те, чого той просить, і до дивовижного повернення сина додому ми бачимо перед собою, як і в усьому Ісусовому вченні, наочний приклад того, що таке Божа любов, і тієї моделі служіння, яку обрав для Себе сам Ісус: привітний прийом, який влаштовується знедоленим і грішникам.