«Оповів же Він й учням Своїм: Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскаржений був перед ним, ніби він переводить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: Що це чую про тебе? Дай звіт про своє управительство, бо більше не зможеш рядити. І управитель почав міркувати собі: Що я маю робити, коли пан управительство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що я зроблю, щоб мене прийняли до домів своїх, коли буду я скинений із управительства. І закликав він нарізно кожного з боржників свого пана, та й питається першого: Скільки винен ти панові моєму? А той відказав: Сто кадок оливи. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п’ятдесят. А потім питається другого: А ти скільки винен? І той відказав: Сто кірців пшениці. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят. І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель.»
Одного разу після служби до мене підійшла жінка і запитала, як розуміти ці слова. Цей уривок читався як друге повчання, тоді як перше повчання було висловлюваннями пророка (думаю, з Єз. 18), в яких він засуджує різні гріхи, зокрема – позичання грошей у ріст, або лихварство. Вона, мабуть, усе уважно вислухала і не могла пов’язати уривки один з одним. Чи дійсно Біблія проти того, щоб заробляти на чужих грошах, і чи дійсно Біблія, а точніше сам Ісус, учить нас провертати фінансові махінації, щоб згодом нам було легше позбавитися від труднощів?
Проблема ускладнюється через традиційний переклад 9-го вірша, з якого виходить, ніби ви можете купити собі пропуск на небо; а також через двозначність 8-го вірша, з якого важко ідентифікувати особу «пана», що дає пораду неправедному домоправителеві. Чи той це пан, який згаданий вище, або під Паном Лука розуміє Господа, тобто Ісуса? Як тут розібратися?
Спочатку нам потрібно зрозуміти, про що конкретно говорить ця притча. Складається враження, ніби пан і сам нечистий на руку. Євреям заборонено було давати гроші під відсоток, але люди обходили цю заборону, замінюючи гроші маслом і пшеницею як найбільш ходовими продуктами. Цілком імовірно, що управитель відняв з боргу саме ту кількість масла і пшениці, яке надбавив як відсоток сам пан. При цьому відсоток на масло був вищий, ніж на пшеницю. Якщо в кожному випадку він зменшував борг до первинного об’єму позичених продуктів, боржники мали бути в захопленні, але пан не міг притягнути до відповідальності управителя, оскільки для цього йому довелося б публічно визнати свої темні справи. Тому, коли пан почув про це (вважаю, що в 9-му вірші йдеться, безумовно, про цього пана, а не про Ісуса), він не міг не захопитися розумним підходом свого управителя.
Друге, що слід зрозуміти, – ідею цієї притчі з урахуванням загального контексту, в який її поміщає Лука. Адже це все-таки притча, а не нотація про те, як слід поводитися з грошима, хоча, як і в притчі про покликаних на бенкет у 14-му розділі, ми знаходимо тут певний етичний урок, який, втім, спочатку затуляє собою основну ідею.
Якщо поглянути на цю історію про пана і управителя під іншим ракурсом, багато що проясниться. Пан – це Бог; управитель – це Ізраїль. Передбачається, що Ізраїлю доручено розпоряджатися власністю Бога, і він у відповіді за неї перед Богом. Але Ізраїль – як ми бачили в більшій частині цього Євангелія – не зумів впоратися зі своїм завданням, і йому погрожує швидка відставка. Що ж робити Ізраїлю?
Відповідь фарисеїв: ще більше скрупульозно дотримувати приписи Закону, щоб Ізраїль досяг як можна більшої святості. Результатом цієї вимоги, як ми бачили, було відкидання якраз тих людей, до яких звертався Ісус. У цій притчі Ісус вказує на те, що, оскільки Ізраїлю погрожує криза, відповідь має бути іншою: залишити обережність, забути про правила і умовності, додані фарисеями до Закону, і будь-якими способами завойовувати собі друзів. Так чинили б «сини цього світу», а «сини світла» – тобто ізраїльтяни – повинні б чинити так само, навчаючись у заповзятливих людей світу цього, щоб здолати кризу, що насувається на їх покоління.
Таким чином, Ісус радив не копити гроші і землі, а використовувати їх, наскільки це можливо, для придбання друзів. Настає криза, і можуть знадобитися інші будинки, яким не загрожує руйнування («вічні оселі», але не в значенні небесного притулку після смерті).
Ця притча, схоже, безпосередньо стосується ситуації, в якій знаходилися слухачі Ісуса. Яке ж застосування вона може знайти в наш час?
Зрозуміло, вона не має нічого спільного з рекомендацією хитрувати в діловій або особистій фінансовій сфері. Швидше, вона радить нам простіше ставитися до всіляких зайвих правил і умовностей, які ми один одному нав’язуємо (не в останню чергу в церкві) і які виявляються для нас важливіше за саме Євангеліє. Церква проходить через бурхливі часи і часто потребує переоцінки цінностей. Двадцяте століття бачило занепад так званих «магістральних» церков – традиційних деномінацій – у багатьох частинах світу і розквіт, поширення нових церков, не в останню чергу в країнах третього світу. Що треба робити традиційним церквам, коли їм погрожує занепад? Можливо, вони повинні навчитися мислити поза умовностями, бути готовими набувати собі нових друзів, долаючи бар’єри безглуздих традицій, залишити обережність і знову виявити в істинному євангельському братерстві будинок, якому не загрожує руйнування.