«Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був Ангол назвав, перше ніж Він в утробі зачався. А коли за Законом Мойсея минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Законі Господнім написано: Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу, і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, пару горличат або двоє голубенят. І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!
Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. А як виконали за Законом Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробувала.»
Якось я спостерігав за роботою вітражного майстра. Він акуратно вставляв у віконний отвір металевий профіль зі свинцю, роблячи раму для красивого скла, яке він перед тим розфарбував. І от сталося: де раніше було звичайне вікно, тепер – багатство фарб і витонченість форми, історія, що ожила та виблискувала.
Лука накидав контури картини. Він виготовив раму зі свинцю. Який вітраж він збирається тепер у неї вставити? Яку історію він розповість, і якими кольорами змусить її виблискувати?
На його картині зображений Ісус: Господь, Месія, Спаситель, справжній Цар, у протилежність уявному – Цезарю. Як просто було б надати картині блиск і парадність за рахунок соковитих і яскравих фарб, даючи нам відчути прийдешню славу, панування над світом, владу і велич.
Лука діє навпаки, обираючи темні тони. У міру того як він пише свою картину, ми все більше усвідомлюємо, що йдеться про абсолютно інше Царство, ніж царство Августа. Це царство безпосередньо пов’язане з тим, що обіцяв Бог; але воно – Лука постійно це підкреслює – виглядає не так, як думав народ.
Особливість його в тому, що воно не віддільне від історії страждань. Семен чекає Бога як утішителя Ізраїлю. Анна спілкується з людьми, які очікують порятунку Ізраїлю. Вони обоє живуть у світі, що страждає, чіпляючись за залишки надії. І тепер з’ясовується, що визначений Богом Визволитель сам розділить страждання людей. Семен вимовляє наповнені трагізмом слова про неминучу ворожнечу і про меч, який прошиє серце Марії.
Саме це, каже Лука, відбувається, коли Царство Боже стикається з царством світу. Лука запрошує нас простежити крізь усю цю історію, як виконуються пророцтва. Марії призначено в замішанні побачити, як Її Сина відкине те саме місто, якому Він запропонував шлях миру, як Його відкине той самий народ, який Він прийшов врятувати. Врешті-решт, Немовля, яке, як каже Семен, лежить «багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі», пройде саме через смерть і воскресне, увібравши в Себе всі сподівання і страхи міста, народу і всього світу.
Але, забарвлюючи свою картину в похмурі тони страждання, Лука показує також, що Царство, принесене цим Немовлям, призначене не одному тільки Ізраїлю, але і всьому світу. Семен уловив істину, що знаходиться в самому серці Старого Заповіту: коли історія Ізраїлю досягне зумовленої Богом мети, над світом, нарешті, засяє світло. Усі народи, не одні тільки євреї, побачать Божественний план спасіння людства. Ізраїль буде прославлений як носій обітниці, народ, в якому і з якого повстане істинний Правитель світу: «Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!». Не такого одкровення світу чекали і не такої слави сподівалися для Ізраїлю, але, проте, це істинне одкровення та істинна слава.
Лука вносить в історію ще один вимір. До того моменту, коли перші два розділи Євангелія будуть закінчені, майже всі його читачі знайдуть у його розповіді персонажів, з якими вони зможуть співвіднести самих себе. Ми познайомилися з літньою подружньою парою, у якої, на її подив, нарешті, народилася запізніла Дитина. Ми побачили юну дівчину, не менш здивовану звісткою, що незабаром у неї буде дитина, і її чоловіка, який йде разом з нею в Храм, щоб принести особливу жертву. Далі ми побачимо Юнака – самого Ісуса. У цьому фрагменті ми бачимо літніх чоловіка і жінку, які очікують своєї смерті і поклоняються Богу вдень і вночі та моляться про порятунок свого народу. Лука бажає залучити у свою історію людей різного віку і верств. Неважливо, хто ви і звідки, – історія Ісуса, від ясел Віфлеємських до порожньої гробниці і далі, може стати вашою власною історією.
Стаючи вашим життям, вона стане і вашим покликанням. У кожного є своя роль у Божому задумі. В одних вона буде активною, очевидною і публічною – можливо, вони стануть проповідувати Євангеліє чи заповнювати Божою любов’ю насущні потреби світу. Інших чекає тиха і непомітна роль: щира і невпинна молитва Богові про те, щоб Він виконав Свої обітниці. Для багатьох вона стане і тим, і другим. Марія і Йосип потребували в той момент підтримки Семена та Анни; для них виявилися потрібними ці двоє літніх людей, які дочекалися їх приходу і тепер дякували за них Богові. Служіння Івана Христителя та Ісуса Христа, що привертає всіх людей до оновленого шанування Бога і братерства, почалося з моменту їх народження.