«І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе! А Сам Ісус, розпочинаючи, мав років із тридцять, бувши, як думано, сином Йосипа, Ілія, сина Маттатового, сина Левіїного, сина Мелхіїного, сина Яннаєвого, сина Йосипового, сина Маттатієвого, сина Амосова, сина Наумового, сина Еслієвого, сина Наггеєвого, сина Маатового, сина Маттатієвого, сина Семенієвого, сина Йосихового, сина Йодаєвого, сина Йоананового, сина Рисаєвого, сина Зоровавелевого, сина Салатіїлового, сина Нирієвого, сина Мелхієвого, сина Аддієвого, сина Косамового, сина Елмадамового, сина Ірового, сина Ісуєвого, сина Еліезерового, сина Йоримового, сина Маттатієвого, сина Левієвого, сина Семенового, сина Юдиного, сина Йосипового, сина Йонамового, сина Еліякимового, сина Мелеаєвого, сина Меннаєвого, сина Маттатаєвого, сина Натамового, сина Давидового, сина Єссеєвого, сина Йовидового, сина Воозового, сина Салаєвого, сина Наассонового, сина Амінадавого, сина Адмінієвого, сина Арнієвого, сина Есромового, сина Фаресового, сина Юдиного, сина Яковлевого, сина Ісакового, сина Авраамового, сина Тариного, сина Нахорового, сина Серухового, сина Рагавового, сина Фалекового, сина Еверового, сина Салиного, сина Каїнамового, сина Арфаксадового, сина Симового, сина Ноєвого, сина Ламехового, сина Матусалового, сина Енохового, сина Яретового, сина Малелеїлового, сина Каїнамового, сина Еносового, сина Ситового, сина Адамового, Сином Божим.»
Коли кілька років тому я відвідав Нову Зеландію, то навчився вітати публіку в традиційній манері маорі. Мені було дуже приємно і цінно те, як мене вітали ці древні люди, багато з яких стали тепер благочестивими християнами, і я був радий випадку щось дізнатися про їх історію і культуру.
Багато новозеландських маорі можуть вам розповісти, на якому з перших восьми довгих каное прибули в цю країну їх предки 800 або 1000 років тому. Є всі підстави припускати, що ці пов’язані із сімейною генеалогією спогади досить точні. Багато людей у сучасному світі, не кажучи вже про старовину, переказують один одному історію свого роду. Безумовно, історію цю кожного разу прикрашають, але їй беззастережно довіряють. Тільки в сучасному західному світі або там, де внаслідок війни і міграцій сім’ї розпалися, люди не знають своїх предків далі за одне-два покоління.
Євреї особливо дбали за збереження свого родоводу, і в них були на те підстави. Бог дав вічні обіцяння Аврааму і його нащадкам, і під час воєн, вимушеного вигнання і масового геноциду, вони зберігали свої спогади і міцно трималися (як роблять і тепер) свого родоводу як лінії життя. Декілька початкових розділів Першої книги Хронік у Старому Заповіті складаються цілком з перерахування імен і, можливо, викликають нерозуміння в сучасного читача, але для сучасників цих книг родоводи були чимось життєво важливим. Люди хотіли знати, хто вони такі, а це означало знати те, до якої частини народу Ізраїльського вони належать.
Тому із самого початку здається дивним, що ми маємо в розпорядженні не один, а два – причому різні – родоводи Ісуса. Матвій починає свою книгу з перерахування імен від Авраама до Ісуса; Лука додає у своє оповідання родовід від Ісуса – через Авраама – до Адама і від Адама до самого Бога. І дивне те, що родоводи в Матвія і в Луки не співпадають. У Луки значно більше поколінь між Авраамом і Ісусом; і, хоча в деяких моментах родоводи сходяться, списки різняться в проміжках між Давидом (ок. 1000 р. до Р.Х.) і Салатіїлом і його сином Зоровавелем (після вигнання), а потім – між Зоровавелем і Йосипом. Навіть ім’я батька Йосипа в Луки інше, ніж у Матвія. У будь-якому випадку, у чому ж сенс родоводу Йосипа, якщо як Лука, так і Матвій наполягають на тому, що він насправді не був фізичним батьком Ісуса?
З найперших днів церкви вчені люди того часу старанно намагалися відповісти на ці запитання, але більшості довелося визнати своє безсилля. Зрозуміло, у маленькій і міцно спаяній общині існувала вірогідність того, що хтось міг простежити сходження до одного прабатька по двох (а то і більше) різних траєкторіях. Та і маорі можуть запропонувати декілька різних генеалогій свого роду залежно від того, якого саме предка вони хочуть виділити і скільки було змішень шляхом шлюбу. Різні племінні підгрупи можуть простежувати своє походження по-різному залежно від цілей, внаслідок чого виникають всілякі перехресні зв’язки.
Так йде справа і в сучасному західному суспільстві. Після того, як мої батьки одружилися, вони виявили, що в попередньому поколінні між ними є віддалена двоюрідна спорідненість. Уявіть собі маленьку країну ізраїльтян у період між Давидом і Ісусом; легко могли траплятися подібні речі. Багато хто міг би простежити своє походження від одних предків, як мінімум, по двох лініях.
Мабуть, за допомогою фамільного дерева (яке він дав без коментарю) Лука просто хотів показати, що Ісус був не лише чистокровним юдеєм, але і нащадком Давида і Зоровавеля – тобто належав до дійсно царського роду. Він вважався прийомним сином Йосипа, що, мабуть, служило тій же меті (адже ніде не говориться, чи належала до царського роду Марія; оскільки вона була двоюрідною сестрою Єлисавети, вона, можливо, походила зі священицької сім’ї). Якщо в Луки були інші мотиви розташувати імена так, як він це зробив (деякі учені висунули ідею, що 77 треба розглядати як 11 груп по 7), то до цих інших мотивів він, в усякому разі, нашої уваги не привертає.
Зв’язок родового дерева з попереднім і наступним євангельським оповіданням є видимим у завершальній фразі: Ісус – Син Божий. Звичайно, у списку від Йосипа до Адама будь-хто може вважатися таким. Але Лука ясно має на увазі щось особливе, коли застосовує до Ісуса титул «Сина Божого» (1:35; 3:22; 4:3,9). Мабуть, родове дерево, що тягнеться до самого створення світу, краще всього розглядати як спосіб вираження того факту, що, хоча Ісус насправді Месія Ізраїлю (ще один сенс поняття «Син Божий»), він так само і Месія всього світу. Те, що відбудеться, буде на благо усьому творінню, усьому людському роду.
Цей глобальний масштаб задуму Божого наявний у сцені хрищення Ісуса. Лука помічає тут, як і при описі декількох інших ключових моментів, що в момент важливого одкровення Ісус молиться. Така постійність у зображенні Лукою Ісуса, що молиться, частково викликана тим, що Христос був людиною молитви. Іноді припускають, що Ісус отримав перший натяк на Своє месіанське покликання саме в момент хрищення; але навряд чи це вірно; Голос з неба має мету підтвердити і показати щось таке, що було відоме задовго до цього, про що Лука вже повідомив нам (2:49). Дух і слово підтримують Ісуса і дають Йому силу, якої Він потребує, щоб почати Свою недовгу публічну діяльність.
Дається і вказівка на те, до чого призведе ця Його діяльність. У небесному Голосі віддаються відлунням слова пророка Ісаї (42:1) про те, що Месія буде посланий людям як Слуга, Який перенесе страждання і смерть за Свій народ і весь світ. За всім цим чується ще і відгомін Бут. 22:2, де Авраам отримує веління принести в жертву свого улюбленого сина Ісака. У той же час цей небесний Голос – дивовижне підтвердження покликання Ісуса і ясне нагадування про те, до чого це покликання має призвести.
Епізод хрищення і родовід розповідають нам, звідки прийшов Ісус, хто Він такий і куди йде. Якщо ми співвіднесемо цю історію зі своїм власним життям, власними молитвами і власним хрещенням, ми теж зможемо сподіватися як на оновлюючу силу Духа, так і на той тихий голос, який нагадає нам про дивовижну і стверджуючу любов Бога і вкаже шлях, до якого ми покликані.