«І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна. А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід. А Симон сказав Йому в відповідь: Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода. А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись… І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати. А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина! Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей! І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним.»
«Коли Христос закликає людину, – казав Дитріх Бонхефер, – Він каже їй: прийди і помри». Звичайно, Бонхефер саме це і зробив: він був повішений нацистами за опір Гітлеру. Але коли Симон Петро уперше зустрів Ісуса, він цього явно не усвідомлював. Якби йому показали фільм про те, що станеться з ним у найближчі рік-два, він би, мабуть, ще сильніше змолився, щоб Ісус залишив його в спокої[*]. Але не так чинить Ісус; і не так діє Бог. Петро ясно відчував, що його життя вже ніколи не буде таким, яким воно було раніше, що йому належить зіткнутися з новими завданнями; але його не може не захопити те, що вже сталося.
Це лише початок: зовсім небагато з того арсеналу, що є в Ісуса в запасі. Здається, Він почав проповідувати лише невеликій групі людей на узбережжі, а натовп усе збільшується, і от вже бракує простору. Ісусу не позичати кмітливості. Уздовж берега озера поблизу Капернаума зигзагами простягаються кручі і затоки, утворюючи як би природний амфітеатр. Якщо ви сядете в човен і трохи відпливете від берега, ви зможете говорити звичайним голосом, і кожен з тих, хто сидить на схилах, що спускаються в бухти, ясно чутиме ваші слова – мабуть, ще ясніше, ніж якби ви стояли на березі перед людьми. Ісус просто використовував особливості рельєфу і готовий човен.
Даючи вказівки рибалкам, які виконують кожне Його слово, Він направляє човен до потрібного місця. Останній раз, коли я з друзями спробував порибалити в цій частині світу серед білого дня, ми взагалі нічого не упіймали, хоча напередодні вночі в рибалок був великий улов. Найкращий улов після настання темряви. Рибалки марно працювали всю ніч; як правило, починати все наново вдень не мало сенсу. Але вони зробили так, як сказав їм Ісус. Таким був Його вплив на людей, досвідчених рибалок, які добре знають свою справу.
Решта, як мовиться, вже увійшла до історії: чудесний лов риби; знаки товаришам на іншому човні, щоб вони допомогли; зусилля, спрямовані на те, щоб допливти до берега і не потонути від тяжкості спійманої риби. І потім – момент істини. Ісус виділяє Петра з усієї групи і обіцяє йому, що той стане ловити не рибу, а «людей». Рибалки стають учнями і починають нове життя, маючи лише смутні уявлення про те, куди їх це приведе.
Цей епізод допомагає глибше вникнути в суть справи. Уявіть собі на мить, що ви – Петро; зупиніться і обдумайте те, що ви робите день у день. Уявили? А тепер уявіть, що несподівано з’являється Ісус і просить вас допомогти Йому в одній справі, і велів вам зробити щось, що здається безглуздим і може лише відняти час і сили. Але ви це робите, хоча, можливо, тихенько при цьому бурчите; і раптом усе виходить якнайкраще і досягає ефекту, про який ви і не подумували ніколи. Що ж таке сталося? Опиняючись в Ісусовій владі, ви відчуваєте благоговійний страх, мало не священний жах. Потім, коли Він звертається до вас як би з питанням, це почуття посилюється, хоча насправді Він не запитує, а повеліває. «Ти і Я віднині діятимемо разом», – каже Він. І ви розумієте, що у вас немає вибору. Якщо і за цією Людиною не можна слідувати, то не можна йти ні за ким.
Можливо, ви ще не досягли цієї міри. Можливо, ви ще знаходитеся десь у натовпі на узбережжі. Ви почули щось з того, що каже Ісус. Ви знаєте цих рибалок – їх усі знають в околиці, ці трудівники повертаються з нічної роботи, коли ви тільки встаєте. Це великі, сильні люди з натрудженими важкою роботою руками. З берега вам видно, як Ісус розмовляє з ними. Ви бачите, як вони знизують плечима, потім трохи відпливають і закидають мережі. Ви чуєте крики, бачите сум’яття. А потім ви бачите, як цей бурмило Петро опускається на коліна перед Ісусом. І вони всі разом йдуть. Що відбувається тоді у вашій свідомості?
Багато людей – можливо, багато з тих, хто це читає, – сьогодні опиняються якраз у такому становищі відносно Царства Божого. Вони почули досить, щоб зрозуміти: відбувається щось незвичайне. Вони бачать, як інші люди раптом змінилися, як перетворилося життя цих людей. Бачать і, можливо, трохи заздрять, але в той же час раді, що це яскраве світло звернене не на них. Але світло, хоча і викриває приховане (саме цим пояснюється первинний страх Петра, що відчув поряд із собою Божу святість), світить для того, щоб вказувати шлях життя.
Ісус нікого не хоче упустити. Мета Його заклику до Петра та інших – допомагати Йому віднині «ловити людей» – розповсюдити Благу звістку якнайдалі, донести її до максимально більшого числа людей. Кінець кінцем у Царстві Божому немає сторонніх. Сьогодні ми читаємо Євангеліє Луки тому, що Ісус дотримався Своєї обіцянку відносно Петра, незважаючи на первинну несхильність Петра і на ті невдачі, що потім спіткали його. Коли Ісус закликає, Він ясно вимагає повної віддачі, але лише тому, що сам вже повністю віддав всього Себе, і в Нього відносно нас і всього світу є плани, які нам і не снилися.
[*] Пор. в укр. пер.: Петро просить, щоб Ісус «відійшов від нього». – Прим. пер.