«І сталось, що часу того Він вийшов на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він учнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьох, яких і апостолами Він назвав: Симона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломія, Матвія й Хому, Якова Алфієвого й Симона, званого Зилотом, Юду Якового, й Юду Іскаріотського, що й зрадником став.
Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також натовп густий Його учнів, і безліч людей з усієї Юдеї та з Єрусалиму, і з приморського Тиру й Сидону, що посходилися, щоб послухати Його та вздоровитися із недугів своїх, також ті, хто від духів нечистих страждав, і вони вздоровлялися. Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла.
А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви. Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім’я ваше за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні. Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте. Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!»
Уявіть, що ви – шкільний учитель з фізкультури. Одного разу ви виходите на шкільний майданчик, де група дітей ганяє м’яч. Ви йдете до них і просите їх зібратися в коло. Потім ви починаєте, повільно, але вірно, відбирати з них одинадцять. Вам немає чого щось казати. Ви просто набираєте одинадцять чоловік і кудись їх відводите. Кожен здогадається, що ви робите. Ви складаєте футбольну команду.
Допустимо, ви починаєте працювати зі своєю командою, готуючи її до серйозних матчів. Що ви станете робити? Ви припускаєте, що вони щось розуміють у футболі і знають якісь правила гри. Але ви повинні сказати їм, що ситуація змінилася. Гра стала іншою. Тренуючись на ігровому майданчику, вони повинні грати так само, як у реальному матчі.
Марно годинами читати їм лекції про те, як треба грати. Їм слід запам’ятати лише три-чотири речі, які потрібно робити, і три-чотири речі, яких вони робити не повинні. Пізніше, у запалі гри, основні правила згадаються самі (принаймні, ви на це сподіваєтеся) і підкажуть для них, як краще грати.
Тепер подумайте – що робив Ісус? У Його дні не було футбольних команд, і, вже в усякому разі, те, що Він робив, було важливіше за футбол. Тоді в пам’яті зберігали ті часи, коли Бог призвав дванадцять колін Ізраїльських – за числом дванадцяти синів Якова – і зробив їх Своїм особливим народом, з тим щоб через них здійснити Свої задуми у всьому іншому світі. І от Ісус виходить, так би мовити, на ігровий майданчик, де несхожі один на одного люди по-різному поводяться згідно з власними уявленнями про Божий народ. В одних – нові правила поведінки, у других – нові проекти насильницького перевороту, треті спираються на Ірода і його режим, четверті пропонують віддалитися в пустелю і молитися нишком, і є, поза сумнівом, п’яті, шості і т. д. З людей, що зустрілися Йому, Ісус обрав Дванадцять. Навіть якщо б Він не вимовив при цьому ні слова, всякому було ясно, що Він робить. Він набирає команду Ізраїлю. Вони повинні стати ядром, центром і відправною точкою того, що Бог збирається тепер зробити. Вони – саме серце оновленого Божого Ізраїлю.
Ісус чітко пояснив їм, якою Він бачить Божу роботу. Чотири обіцяння і чотири застереження за формою нагадують великі статути Ізраїлю, що містилися в Писанні. У Книзі Второзаконня наводилися списки «благословень» для тих, хто дотримує Закон, і «проклять» для тих, хто його не дотримує. Благословення і прокляття були частиною договору, або Заповіту, регулюючого стосунки між Богом і Ізраїлем. І от тепер Ісус пропонує Свою версію цього договору товариству Своїх послідовників, що формують новий Ізраїль.
І версія ця радикальна. Фактично, це перевернутий статут, або, якщо бути точніше, правильний статут натомість перевернутим постановам, які раніше наслідували люди. Бог творить щось абсолютно нове. Як підкреслив Ісус у Назаретській синагозі (роз. 4), Бог, нарешті, виконує Свої обіцянки, а це означає небачену досі Благу звістку для всіх людей. Жебраки, голодні, ті, що плачуть, ненависні, – усі вони блаженні! Голод або убогість самі по собі не є чеснотами. Але коли панує несправедливість, світ повинен повернутися на істинний шлях, що веде до відновлення Божої правди і втілення Царства. А це викличе опір у людей, яким речі подобаються такими, які вони є. Мова Ісуса про обіцяння і застереження, благословення і прокляття звучить як продовження звістки древніх юдейських пророків, і Він прекрасно розуміє, що і реакція людей буде такою ж, як і в пророчі часи.
Якщо Ісус прийде на наші «шкільні майданчики», де ми пустуємо зі своїми ідеями і стереотипами, де ми різними способами намагаємося надати життю сенс, зазвичай з дуже невеликим успіхом, – то яку команду Він стане набирати? Кого вибере і яке поставить завдання? Які Його обіцянки і застереження нашому світу, тим, хто почує Його заклик і піде за Ним? Кожен для себе повинен відповісти на ці питання. Але як християни, ми віримо, що почате Ісусом тоді, коли були покликані Дванадцять і прозвучало вчення про блаженства і прокляття, залишається в силі і сьогодні. Це форма Його Царства, Царства, яке і сьогодні перевертає світ, або, точніше, приводить його в правильне і єдине можливе положення.