Любити ближнього

Однак любити Бога недостатньо. Любов до Бога мусимо доводити через нашу любов до сім’ї, друзів, сусідів, бідних і, зрештою, наших ворогів.

Ця любов починається в наших сім’ях, але вона цим не обмежується, бо повинна включати усіх, кого Бог приводить у наше життя. У 25-му розділі Євангелія від Матвія Ісус чітко каже, що все, що ми робимо чи не робимо задля інших, ми робимо або не робимо для Нього (Мт. 25:40). Ми не можемо відокремити нашу любов до Бога від любові до нашого ближнього.

У Першому посланні Івана 4:20 сказано: «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець». Колись для мене оживила цей уривок Дороті Дей, коли сказала: «Ми любимо Бога настільки, наскільки любимо людину, яку любимо найменше».

Подумайте про людину, яку ви любите найменше. Згадайте образ цієї людини. Можливо, це хтось, із ким ви працюєте, можливо, хтось, хто образив вас, або людина, яка не перебуває в одному приміщенні з вами. Коли ви думаєте про цю людину, то, напевне, думаєте про те, що не можете витримати її присутності. Можливо, ваш кров’яний тиск навіть дещо підвищується. Ну ось, саме так сильно ви любите Бога!

Ісус каже, щоб ми любили наших ворогів. «А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає» (Мт. 5:44). Бачите, ця заповідь любові не є легкою, вона вам коштуватиме життя. Саме для цього нам і потрібен Святий Дух, щоб так вчинити!

Як нам жити згідно з цією заповіддю в нашому повсякденні? Подумайте про людей, через яких ви просто втрачаєте розум. Свята Тереза з Лізьє всіляко намагалася бути доброю з людьми, які їй не подобались. У мене це дуже погано виходить. Усі бачать, коли я роздратований. Мій настрій дуже легко розпізнати, але Бог не хоче, щоб я таким був. Він хоче, щоб я був глибшим і великодушнішим. Він хоче, щоб я бачив тих людей так, як бачить їх Він.

Я повинен прийняти рішення, що покликаний любити їх. Деяких людей у своєму житті просто неможливо любити, правда? Та ну, звичайно ж, можливо. Для цього в нас і є Святий Дух. Докладіть усіх зусиль. Скажіть: «Боже, я не можу полюбити ту людину. Але Ти це можеш. Ти любиш ту людину через мене». Ми повинні попросити Божого серця. Бог любить ту людину, яка нам не подобається, і Він сказав, що за ту людину варто померти. Бог сотворив ту людину. Він помер за ту людину. І Він любить ту людину. Ми покликані мати серце від Бога і також любити ту людину.

Ми повинні принаймні дозволити, щоб нас спонукали, і казати: «Я повинен любити своїх ворогів». Не робити цього не є правильним учинком, якщо ми є послідовниками Ісуса Христа. У цьому виявляється любов агапе.

Іноді ми занадто ускладнюємо християнство. Ми постійно вигадуємо всілякі інші правила. Але Ісус, Який є Богом, дав нам лиш одну заповідь, на якій ми повинні зосередитись решту нашого життя. Ісус сказав: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ів. 13:34). А тоді Він це висловлює прямо, у разі якщо ми не зрозуміли: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13:35).

Тепер погляньмо на ту любов, яку мав Ісус. Іноді люди роблять із цієї любові таку собі чарівну річ. Ми думаємо про Ісуса, що Він ходить навшпиньках крізь тюльпани. Ми робимо Ісуса такою ніжною, дуже мирною та пасивною особою. О так, саме з таким Ісусом я хочу провести вічність! Та ну, панове, Ісус був чоловіком над усіма чоловіками! Він усе віддав, щоб це довести, – подивіться лише на розп’яття!

Це одна із причин, чому я так люблю католицьку віру. Кожна католицька церква показує вам, що таке любов, за допомогою образу розп’ятого Христа на вівтарі. Св. Павло проголошував усім своїм єством: «Я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого» (1Кор. 2:2). Він це сказав, щоб нагадати нам, що таке любов. Вона вам коштуватиме життя. Коли ви комусь кажете: «Я люблю тебе», ви насправді говорите: «Я віддам заради тебе своє життя». Це важко. Саме так любить Ісус: суцільна любов агапе.

Перешкодами любові є страх і біль. «Я боюся: якщо втрачу пильність, мені можуть завдати болю». Панове, усі, кого ви любите, завдаватимуть вам болю. Звикніть до цього.

Зазвичай ті, кого ви любите, не завдаватимуть вам болю навмисно, але вони і не поводитимуться відповідно до ваших очікувань. Зрештою, ви усвідомите, що людина, яку ви любите та з якою одружені, не є ідеальною, і це вам завдасть болю. «Як це так, ти не ідеальна? Як це так, що ти не хочеш мені догоджати, готувати для мене щовечора і дбати про кожну мою потребу?» Вам краще мати серце, сповнене милосердя, бо ті, кого ви любите, завдаватимуть вам болю. Коли ви когось любите, ви їм даєте дозвіл завдавати вам болю. Коли Бог намагався показати нам любов, що ми зробили? Ми вбили Його. Коли ми любимо так само, як і Він, нас також убиватимуть.

Бог хоче, щоб ми любили і таким чином віддавали наші життя заради людей у нашому світі. Перш за все я хочу поговорити про бідних. Ми повинні любити бідних. Бог всесвіту показав нам, чого Він хоче, коли принизив Себе до того, щоб народитися бідним. Усе просто. Церква завжди нас учила мати преференційне ставлення до бідних. Це означає, що коли зустрічаємо заможну людину і бідну людину, ми повинні допомогти бідному. Отож чи ти в своєму житті відкрито, постійно, послідовно дбаєш про бідних?

Однак коли ми маємо справу з бідними, нам усе рівно потрібно чітко розставляти пріоритети. Парафія, чиїм членом я колись був, турбувалася про бідних, але не завжди турбувалася про любов до Бога чи відданість Йому. Необхідно дбати і про те, й про те. Ти не можеш бути просто працівником служби соціального захисту. Ти повинен бути працівником соціальних служб і любити Бога, як це робила Мати Тереза. Тоді ти справді можеш змінити світ і допомагати бідним.

Яким чином ми можемо послідовно покладати своє життя заради бідних? Передусім це означає, що ми віддаємо церковну десятину. Колись я вчив своїх студентів, що якщо вони заробляють сто доларів на тиждень, десять доларів повинні йти церкві або бідним.

Я говорю своїй пастві: «Мені байдуже, чи ви даєте гроші на церкву. Але вам слід за ці гроші подбати про бідних». Коли мене запитують, я відповідаю людям, що вони повинні давати п’ять відсотків своїх грошей на церкву і п’ять відсотків – бідним, про яких Бог нас закликає піклуватися.

Деякі люди кажуть: «Отче, я не можу собі дозволити віддавати десятину». Я відповідаю на це: «Послухай, сину, ти не можеш собі дозволити не давати десятини!»

Який відсоток твоїх грошей належить Богові? Усі! Сто відсотків! Бог каже тобі й мені: «Послухай, давай домовимося. Усі твої гроші насправді є Моїми. Я даю тобі здатність. Я даю тобі думки. Я даю тобі усе. Вони усі мої. Однак Я дозволю тобі залишити дев’яносто відсотків. Дай мені лиш тих десять». Я думаю, що це чудова домовленість!

Проте більшість католиків та інших християн так не вважає. Навіть коли ми даємо десятину, насправді виконуємо старозавітну заповідь, тому що більшість християн не може впоратися з реаліями Нового Заповіту. Прочитайте Дії апостолів. Який відсоток грошей послідовники Христа віддавали ранній Церкві? Усі 100 відсотків. А тоді церква роздавала ті гроші бідним. Отож тепер тобі більше подобається ідея 10 відсотків, правда?

У фінансовому плані чи ти послідовно дбаєш про бідних? І, по можливості, чи приділяєш їм час? Я кажу вам це лише тому, що одного дня ви стоятимете перед Богом всесвіту і Він вас запитає: «Як так сталося, що коли ти жив, двадцять чотири тисячі Моїх дітей вмирали щодня у світі через голод?» І ви можете відповісти: «Ну, вони не були моїми дітьми». Бог скаже: «Ні, вони були Моїми. А Я тобі дав надміру для того, щоб ти міг про них подбати, але ти все змарнував на свої бажання, і вони вмирали через те, що ти був егоїстом».

Ми не можемо казати, що любимо Бога, допоки ми не піклуватимемося про інших людей. У Посланні Якова 2:14-17 сказано: «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!».

Не я казатиму тобі, як дбати про бідних; це є між тобою і Богом. Я лиш говорю тобі, що ти повинен це робити.

Чоловіки можуть бути егоїстичними. Ми повинні пам’ятати, що покликані жити так, як жив Ісус. Ісус прийшов служити й віддати Своє життя. Це стосується і нас. Щоб бути чоловіком, сповненим любові, ти повинен використовувати свої таланти і ресурси, щоб розбудовувати Тіло Христове, Його Церкву і Його світ!

У мене є дуже міцне правило в своїй парафії: ті, хто не працює, не повинні їсти. Це взято з Другого послання Павла до солунян: «Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!» (3:10). Я кажу своїм парафіянам, що в парафії немає тих, хто лиш бере, ми усі повинні зробити щось, принаймні раз на рік, щоб розбудовувати Тіло Христове, – усі!

Знову ж ми читаємо в Першому посланні до коринтян 12:4-7: «Є різниця між дарами милости, Дух же той Самий. Є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. І кожному дається виявлення Духа на користь». Спільною користю, про яку говорить св. Павло, є Церква. Як ти любиш свою Церкву і як її розбудовуєш? У християнстві уже немає мандрівників. Ти не можеш іти за Ісусом сам. Він завжди закликає нас до спільноти. Бути частиною спільноти означає бути тим, хто дає, тим, хто любить.

Попередній запис

Любити Бога

Наступний запис

Любити власну сім’ю