А тепер я хотів би розповісти про правило, яке може придатися вам у житті. Воно стосується взаємин між людьми, а також тієї сили, яка притягує їх одне до одного, а також пояснює, що віддаляє людей, робить їх чужими. І хоча зосередимо увагу лише на романтичних взаєминах, цей принцип можна також використовувати й стосовно инших типів стосунків між людьми, наприклад, між працівниками й працедавцями, друзями, сусідами, дочками й свекрухами.
Щоб пояснити цей принцип, який я детальніше описав у своїй книжці “Love Must Be Tough” (“Якщо в подружжі криза”), треба, аби ти пригадав собі, як колись, ще в школі, думав, що знайшов кохання свого життя. День і ніч милувався, яка вона чудова й неповторна. Робив усе, щоб виглядати привабливим і цікавим. І врешті твоя мрія здійснювалася: об’єкт твоїх мрій відповів взаємністю.
Та чудесним чином змінювалися не лише почуття того, хто тобі подобався, а й його ставлення до тебе. З часом він (або вона) починали вимагати всієї твоєї уваги. Замість надій і мрій про взаємне кохання приходило почуття пригнічености: ти відчував тиск з боку коханої особи, немовби опинився в пастці чи страждав від клаустрофобії. І чим більше ти захищався, тим агресивнішою ставала ця особа. У тебе з’являлося бажання втекти й хоча б таким чином урятуватися від її нав’язливости, – а раніше тобі здавалося, що не зможеш жити без неї.
Такі вже ми є. Більшість із нас жадає того, про що може лише мріяти. Бажаний об’єкт збуджує нас доти, доки залишається таємничим і недосяжним. Це називається “прагненням недосяжного” й має величезний вплив на наше життя. І навпаки, ми не хочемо партнера, від якого не можемо звільнитися.
МОЄ ПАРУБОЦЬКЕ ЖИТТЯ
Коли я вперше зустрів Ширлі, свою теперішню дружину, вона була милою першокурсницею, а я – серйозним старшокурсником. Я вважав себе шанованою серед студентів людиною й не цікавився новачками. Але вона вирізнялася серед них. Хлопці не давали їй проходу, а моя незалежність була для неї викликом. Вона хотіла мене завоювати, бо не була впевнена, що це їй удасться. Я зрозумів це й старався зробити так, щоби наше знайомство переросло в суто приятельські стосунки.
Коли я закінчив університет, між мною й Ширлі відбулася одна з тих важливих розмов, які передують закінченню стосунків між закоханими. Я сказав їй, що не бачитиму проблеми в тому, якщо вона зустрічатиметься з иншими, коли служитиму в армії, оскільки не планую швидко одружуватися. Я дуже любив її, але не був упевнений, чи це справді кохання. Ми й далі могли б залишатися друзями, але, з огляду на обставини, були змушені розірвати наш зв’язок.
Мої слова пролунали для Ширлі, як вибух бомби, вона була неготова до такого розвитку подій, навіть не думала, що до цього дійде. Адже ми зустрічалися вже понад рік, і в нас було чимало спільних приємних спогадів. Тому я мав передбачити, що така розмова зранить її. І хоча я не хотів її скривдити, однак сподівався, що вона розплачеться й притулиться до мого плеча. Замість цього Ширлі тихо сказала:
– Я теж про це думала і хотіла б зустрічатися з иншими хлопцями. То чому б наші дороги не мали розійтися саме тепер?
Її відповідь збила мене з пантелику. Чи вона справді хотіла, щоби я зійшов зі сцени? Я підійшов до неї й запитав, чи можу поцілувати її на прощання. Ширлі відповіла: “Ні!” – й пішла геть. Хто б міг таке подумати?
Про те, що сталося далі, я не знав багато місяців. Після нашої зустрічі Ширлі пішла до своєї кімнати, зачинила двері й проплакала всю ніч. Однак інтуїція підказувала їй, що вона не повинна показувати мені своїх страждань. І дозволила мені піти – з такою гідністю й повагою, що я тієї ж миті почав сумніватися, чи вчинив правильно. Я сподівався відійти в славі, а тепер замислився, чи взагалі хочу піти. Наступного дня я написав їй листа з вибаченнями й проханням відновити наші стосунки. Ширлі не відповідала два тижні.
Відслуживши два роки в армії, я повернувся в Південнокаліфорнійський університет для здобуття докторату. Ширлі тоді навчалася на останньому курсі. Вона була королевою університету, лідером й однією з найпопулярніших дівчат свого курсу. І маю визнати, що дуже мені подобалася. Я телефонував до неї по кілька разів на день, випитуючи, з ким проводить час, і намагаючись здобути її прихильність.
Те, що сталося потім, можна було передбачити. Коли Ширлі побачила, що я втратив через неї голову, я став для неї нудним. Кудись зник виклик, який так сильно хвилював і приваблював її ще якихось два роки тому. Тепер я був лише одним з хлопців, які стукали в її двері й намагалися добитися її прихильности. Наші стосунки дихали на ладан.
Після одного особливо невдалого побачення я битих дві години думав про те, що ж, власне, сталася. Два роки тому мені легко вдалося причарувати її, а тепер вона вислизає з рук.
Що я зробив не так?
І раптом усвідомив свою помилку. Принижуючись і нав’язуючись, я втратив самоповагу. Тоді взяв ручку й написав десять пунктів, в яких ішлося про те, що треба змінити в наших стосунках.
Насамперед я вирішив з повагою ставитися до себе, навіть коштом втрати дівчини, яку кохав. Потім, за першої ж нагоди, вирішив сказати їй, навіть незважаючи на можливий розрив, ось такі слова: “Я маю намір добитися чогось у житті і рішуче налаштований досягти мети. Я кохаю тебе й надіюся, що ти будеш зі мною. Якщо погодишся на це, присвячу тобі своє життя й зроблю все, щоб ти була щасливою. Якщо, однак, вирішиш не вирушати зі мною в цю мандрівку, знайду когось иншого. Рішення за тобою, я прийму його”. Були в моєму плані ще й инші пункти, але всі вони стосувалися віри в себе й незалежности.