Особисто мене в Ісусі захоплює те, що Він прожив усе те, що проголошував. Так, наприклад. Він говорив: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13), – і любив усіх людей настільки, що віддав за них Своє життя на хресті.
Любов, про яку стільки говорив Ісус, можна охарактеризувати трьома прикметниками: загальна, безумовна і безкорислива.
Загальна. Ісус ні для кого не робив винятку. Бо для Нього всі люди є Божими дітьми. Незалежно від того, чи вони – самаритяни (на той час самаритяни не підтримували зв’язків з юдеями) чи погани (поган юдеї вважали нечистими), чи то чоловік чи жінка, дитина чи дорослий – кожного Ісус любив однаково.
Безумовна. Часто Ісус сидів за одним столом з грішниками. За юдейським законом це вважалося нечистим. Отже, щоб наблизитись до Бога, ставилися певні умови. Але ж Отець ваш на небі «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими» (Мт. 5:45), – казав Він. Ісус не сподівається від жодної людини, щоб вона була досконалою, аби її полюбити, як Отець любить Його. Він не вимагав «довідки про добропорядність», перш ніж переступити поріг чийогось дому! І, розіп’ятий на хресті, Він пробачив розбійникові, який навернувся до Нього.
Безкорислива. Ісус нічого не вимагає навзаєм. «Хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя» (Мт. 6:3), – казав Він. Невдячність не була для Нього перешкодою. Чи ж не любив Він до кінця, тоді як ті, для кого Він зробив стільки добра, відкидали Його?