Коли ми увійшли до ґрота, то я відчув щось дуже дивне. Обидва священики підійшли до вівтаря. Я стояв позаду, дивлячись, як вони роблять доземні поклони й моляться до святого. Тоді я вперше був у такій печері. В Австралії я ходив великими печерами, де зі стелі звисають бурульки, а на землі видніється замерзла вода. Однак я ніколи не був у печері, де хтось жив, а тим паче – св. Антоній. Мій розум та дух були чутливі, ніби я відчував дійсну присутність Святого Духа. У мене виникло величезне бажання назавжди залишитися в цьому місці. Священики закінчили молитву. Потім вони відійшли, і я мав можливість підійти до вівтаря. Я затримався перед іконою св. Антонія і почав роздумувати про свою ситуацію. Думав про те, як папа пропонував мені залишитися в його монастирі. Ніби хотів вберегти мене від труднощів. Я хотів наслідувати Отця чернецтва. Тож вирішив, що найліпший спосіб знайти своє місце – поставити це запитання безпосередньо святому. Я завжди і про все, чого потребував, просив Марію. Однак того дня, прибувши до ґрота, я сказав собі, що мушу просити допомоги у свого Отця. Тож стоячи біля вівтаря, я відкрив перед ним своє серце. Розповів св. Антонію про те, що папа хоче, щоб я залишився в монастирі, але готовий наслідувати його, Отця чернечого життя. Я також хотів спробувати жити самотньо. Тож визнав перед святим оце своє прагнення. А також розповів, що зазвичай звертаюся з проханнями до Богородиці, але в цій ситуації прошу його, бо саме він є Отцем ченців. Так я молився, стоячи перед вівтарем. Потім я поклонився. Мені видавалося, що священики уже вийшли із ґрота. Тож я припав до землі. Моє серце було переповнене молитвою. За собою я почув голос, який звучав як луна. Це були слова: «Майно шірі». Я не знав, що це означає. Тож підвівся, обернувся, але позаду мене нікого не було. Священики і справді вийшли раніше, отже, це не вони до мене зверталися. То чий голос я чув? Я зрозумів, що це були слова життя. Про це можна прочитати в «Раю Святих Отців». Якщо молодий чоловік прагне розпочати життя в пустелі, то спочатку звертається до старшого отця і просить його про т. зв. слово життя. Я отримав слово життя від самого св. Антонія. Однак я все одно не розумів цих слів, тому став обличчям до вівтаря і продовжував свою молитву. Коли я знову зробив доземний поклін, то почув ті самі слова, вони знову лунали позаду мене. Тоді я збагнув, що вони походять від святого. І я почав повторювати: «Майно шірі, майно шірі…».
Потім я поцілував вівтар і вийшов. Підійшов до двох священиків, які чекали на мене ззовні ґрота. Ми вирушили до монастиря, а коли вже прибули на місце, я зустрів отця, який знав англійську мову, і запитав у нього, що означають ці слова. Він подивився на мене і відповів, що ці слова коптською мовою. Також сказав, що цим висловом ченці звертаються до св. Антонія, щоб він був для них «майно шірі», тим, хто любить своїх монахів. Ви можете собі уявити, як розжеврілося моє серце, коли я це почув? Святий Антоній використав коптські слова і прийняв мене як свого сина. Це була для мене найчудовіша відповідь, яку я тільки міг почути. Я знав, що міг розраховувати на любов та опіку святого. Це було слово життя, настільки мені потрібне. Я отримав його в особливому місці і зберіг у своєму серці.
Найсвятіші місця на землі
Коли я повернувся до монастиря, папа запитав мене, як минула наша невелика подорож. Я подякував і відповів, що хотів би оселитися на горі при монастирі св. Антонія. Папа спочатку розсміявся і сказав, що це надто важко. Можливо, колись таке життя було легше, а в наші часи все виглядає зовсім по-іншому. Папа намагався мені пояснити, що я можу залишитися жити в тому монастирі, де перебуваю зараз. Однак я прагнув повернутися до місця, де до мене промовив св. Антоній. Цей ґрот був для мене як розпалена вавилонська піч, до якої кинули трьох юнаків, щоб покарати їх. Вони проходжалися в полум’ях вогню і не зазнали жодної кривди, бо їх охороняв Божий Ангел. Скелі в ґроті св. Антонія були для мене такою піччю, у вогні якої молилися ченці ще з часів Отця чернецтва. Тепер, коли щодня я відправляю в цьому ґроті Божественну Літургію, то пам’ятаю про те, що святий Антоній провів тут своє життя. Він поблагословив це місце. Від початку, коли я почув слова «майно шірі», я віднаходжу тут святість, якої не відчував у жодному іншому місці. Я навіть не можу собі уявити, що може бути якесь інше місце, святіше від цього. Бо для ченця це найсвятіше місце на землі.
Я заохочую всіх відвідати це святе місце. Це неповторна нагода, якою треба скористатися. Молитва в ґроті св. Антонія набуває іншого виміру. Ви не мусите бути ченцями, щоб споживати Тіло і Кров Ісуса Христа саме в цьому місці. Цей життєдайний досвід підносить нас до Неба. Очевидно, Небо є для ангелів, святих і тих, хто вже відійшов – спільноти тріумфуючої Церкви. Але також є небесний смак чернецтва, який ми віднайдемо саме тут. Ось у цьому місці все почалося. Печера, в якій св. Антоній вдосконалювався і започаткував рух, який тепер ми називаємо чернецтвом.