У 2006 році зі мною сталася біда. Я хотів би поділитися з вами уроком, який отримав від цієї події. Я завжди вірив, що Ісусова молитва та знамення святого хреста виняткові та оберігають нас від злого духа. Однак тоді, коли зі мною трапилося нещастя, я переживав деякі проблеми з вірою. Це був період Великого посту, а в цей час ми відправляємо Божественну Літургію після обіду, а не опівночі. Тож у мене була звичка відвідувати ґрот святого Антонія опівночі, щоб не залишати це місце без молитви. Я приходив туди опівночі, читав псалми і приблизно о пів на другу повертався до свого ґрота. Так тривало упродовж двох тижнів, дорогою я теж молився словами псалмів. Наприкінці другого тижня я, як і завжди, закінчив молитву й вийшов із ґрота. Почав підніматися на гору сходами, що вели до моєї печери. Тієї миті я перестав молитися і це було моєю великою помилкою. Не пригадую, про що я тоді думав.
Я можу заприсягнутися, що те, що я бачив, не було витвором моєї уяви. Коли я поглянув угору, то помітив великого і масивного ведмедя. Він мав волохате тіло і лапи. Це була світла ніч, місяць світив доволі яскраво. Однак обриси постаті, які я бачив, були цілком чорні. Ця тварина почала рухатися в моєму напрямку й тоді я злякався. Я здогадався, що насправді це був не ведмідь, а диявол, який прийшов, щоб зіштовхнути мене зі скелі. Якби тієї миті я попросив Ісуса про допомогу або прикликав святий хрест Христа, то злий дух зник би. Однак я мовчав. У творах, де описано житія святих, можна прочитати про подібні ситуації. Там йдеться і про те, що коли сатана підходить до ченця, то повинен застати його на молитві. Я досі не можу відповісти на запитання, чому я був тоді настільки заціпенілий. Чому я не відкрив свого серця і не почав молитися? Коли сатана наближався, я почав задкувати і тієї миті спіткнувся. Я впав зі скелі, бо не мав жодного опертя чи захисту. Коли я припинив молитву, то сам відкрився на присутність та напади злого духа. Я розбив обличчя об каміння, зламав зап’ястя, щелепу та коліно. Я лежав увесь побитий і в крові. Нехай цей досвід моєї чернечої боротьби буде для вас пересторогою. Сатана справді існує. Він намагається нас знищити, так само як хотів вбити мене. Наступні місяці я провів у лікарні. До монастиря я повернувся аж через три місяці.
Заохочую вас до того, щоб у кожній небезпечній життєвій ситуації молитися стрілистими актами. Ми можемо використовувати багато коротких молитов, наприклад, слова Ісусової молитви «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного» або «В ім’я святого Хреста», «Мати Божа, допоможи мені», «Боже, прийди мені на допомогу. Господи, поспіши мені на порятунок». Ми можемо молитися словами будь-якої іншої молитви, бо всі вони проганяють сатану, який не може їх стерпіти. Сатана не терпить імени Ісуса. Він не може жити, коли в його вухах звучить ім’я Христа. Після цього випадку я завжди намагаюся пам’ятати про молитву. Я молюся безперестанку, коли іду, працюю чи виконую якісь свої обов’язки. Це для мене стало наукою, з якої я отримав доволі болючі висновки. Коли ми припиняємо молитву, то відкриваємося на напади сатани, який може нас поранити і навіть вбити. Тому нехай молитва пригорнеться до нашого серця. І немає значення, чи це буде коротка молитва чи довга. Молімося безустанно і проганяймо демонів.
В обіймах Богородиці
Іншим разом я, як зазвичай, ішов вночі стежкою на Божественну Літургію. Того дня я не надто добре тримався на ногах, тому послизнувся і почав котитися в бік стрімкого схилу. Тут немає жодних більших скель, на яких можна було б затриматися. Я знав, що наприкінці схилу є урвище, завглибшки приблизно 30 метрів. Під ним є скелі. Я знав, що якщо не затримаюся перед урвищем, то загину. Дякувати Богові, тієї ночі я пам’ятав про молитву. Коли я котився, то почав прикликати Богородицю і просити про допомогу. Я хотів вигукнути: «Мамо, допоможи мені!». Проте встиг промовити лише перший склад: «Ма», аж раптом відчув притиск на своїй грудній клітці, так ніби мене обіймали чиїсь сильні руки. Я затримався. Поряд не було жодної скелі, нічого, за що можна було б схопитися. Так я лежав упродовж якогось часу. Потім перевів подих і відчув, як дві руки, які мене тримали, послабили свій утиск. Я вірю в те, що Богородиця затримала мене, схопивши у свої обійми. А коли вона помітила, що я відновив рівновагу, то відпустила зі своїх обіймів. Повільним кроком я почав підніматися угору, щоб потрапити на Божественну Літургію. Коли я покликав Марію, вона мені допомогла. Раніше, про що я вже згадував, коли сатана підступив до мене, я злякався, занімів і нікого не просив про допомогу, тому і впав на скелі.
На основі цих двох подій я можу засвідчити, що наші молитви мають сенс. Призиваючи на допомогу Боже ім’я, Ісуса, Богородицю, св. Антонія або будь-якого іншого святого, який нам найближчий, ми можемо бути упевнені, що отримаємо таку допомогу. Ми не самі. Це місце не спустошене. Як я міг би жити тут, розраховуючи лише на свої сили? Перш ніж я став ченцем, я звик до сидячого способу життя, бо працював викладачем в університеті. Я ніколи не виходив поза свій автомобіль, кабінет та місце праці. Натомість тут я живу на горі. Як це можливо? Це відбувається не завдяки моїй силі, всім я завдячую святим, які мене оберігають. Два небезпечні падіння, які я пережив, нагадують мені про те, що моє життя є в руках Бога та святих.
Я раджу усім вам віддати своє життя в добрі руки, які нас підтримують і підстраховують. Я переконаний, що на основі подій, які я описав, кожен може чогось навчитися.