Мама підлітка
Коли дитина досягає підліткового віку – від тринадцяти до сімнадцяти років, – батьки повинні знати, що настає час перевірки їхніх стосунків з дітьми, які вже почали дорослішати. Це не бунт сам собою спричиняє численні напружені ситуації в житті підлітка та спонукає його підважувати авторитет батька чи матері. Найчастіше така поведінка є воланням про підтримку, визнання й правду, яке супроводжується ще й раптовою гормональною бурею і величезним тиском шкільного середовища та однолітків.
Передусім нам треба дбати про підтримання стосунків з підлітком і налагодження з ним дружби нового типу. Часто підліток у цей період життя піддає сумніву світогляд і віру батьків. Треба мати неабияку мудрість, щоб силоміць не переконувати дитину у своїй правоті, а далі намагатися порозумітися з нею, налагоджувати дружні стосунки в новому форматі, розвивати взаємну довіру та вчитися спокійно розмовляти навіть про найважчі проблеми.
Підлітки живуть у власному захопливому світі творчого неспокою, пошуків, дружби й любови. Це світ нової музики, сучасної моди, незвичайних духовних переживань і широкого діяпазону різних емоцій, що змінюються з великою швидкістю та інтенсивністю. Бути поряд з дітьми в цей період може бути дуже важко й виснажливо, однак ця спільна мандрівка до дорослости здатна також по-справжньому збагатити кожного з членів нашої родини. Знаю, що, на жаль, так буває не завжди. Практикуючи як сімейний психолог і порадник, я щодня зустрічала батьків підлітків, які вже давно втратили з дітьми контакт і будь-яке порозуміння. Вони пригнічені, сумні, розчаровані, а також, найчастіше, розгнівані та в усьому звинувачують своїх дітей, які не виправдали родинних очікувань.
У більшості дорослих світ підлітків викликає страх, нерозуміння й, загалом кажучи, несприйняття. Коли я чую нарікання чи зауваження на тему «сучасної молоді», мені завжди спадає на думку одне висловлювання, зроблене на основі аналізу спадкоємности поколінь. «Сучасна молодь» завжди є втіленням тих цінностей, які ми, дорослі люди, тобто попередні покоління, передали їй або не мали часу передати.
Мама дорослих молодих людей
Було б дуже добре, якби ми, матері, усвідомили, що сьогодні нелегко бути підлітком чи дитиною. Багатьох дітей дорослі кривдять – словесно, фізично, а також сексуально. Цієї кривди вони нерідко зазнають з боку найближчих осіб – тих, хто мав би бути для них джерелом безпеки й любови, тобто батьків, учителів, старших товаришів чи товаришок, братів і сестер. Чимало дітей зазнають страждань унаслідок недбалого ставлення до них батьків, які багато працюють, зокрема матерів, зайнятих власною кар’єрою або опанованих різноманітними залежностями. У американській газеті «Волл-стріт Джорнел» колись вийшла стаття, присвячена п’ятирічним дітям. Більшість із них, як виявилося, зростає в сім’ях, де обоє батьків працюють. Дітей у статті описано, як незалежних, некерованих і набагато активніших за будь-яких інших дошкільнят у минулому. Їх чітко характеризує уже сама назва статті: «У п’ятирічному віці читають, пишуть і поспішають».
Нині діти й підлітки потребують передусім з нашого, боку матерів, допомоги, розуміння й часу, щоб мати змогу без поспіху й напруження дорослішати. Часто ми очікуємо від них зрілої співучасти в нашому неймовірно бурхливому та швидкому житті. Це ми, дорослі, створили їм таку дійсність, де вони не можуть почуватися безпечно та функціонувати так, як повинні у своєму віці.
Є чимало речей, які ми й нині у змозі зробити для своїх дітей. Передусім усілякими способами можемо повідомити їм найпотрібнішу кожній дитині інформацію: ти справді потрібен/потрібна мені.
Якщо виберемо шлях війни між поколіннями, це не розв’яже жодних проблем і заведе нас у глухий кут. Адже більшою мірою саме від нас, матерів, залежить, чи наші діти не стануть втраченим поколінням. Варто собі усвідомити, як ми саме на цьому, конкретному етапі життя можемо допомогти їм, підтримати й заохотити їх.
Пам’ятаю чимало розмаїтих зауважень і коментарів, які доходили до моїх вух протягом різних етапів виховання наших дітей. Були серед них і добрі поради, і застереження, і твердження, яких я ніколи не хотіла б, щоб вони справдилися в моєму житті. Коли я, ще недосвідчена мама маленьких дітей, намагалася впоратися з типовими для цього етапу клопотами – дитячими хворобами, змінами настрою та власного втомою, – мені часто доводилося чути такі слова: «Почекай, от як діти підростуть і стануть підлітками, щойно тоді ти зрозумієш, що таке справжні проблеми». Щиро кажучи, втішання через змалювання негативної перспективи – що може бути ще гірше – ніколи не викликало в мене радости й натхнення. Однак цього разу мене серйозно зацікавило, чому підлітки стають таким великим випробуванням для своїх батьків і чи справді цього не можна уникнути.
Коли я порівнюю різні етапи життя наших дітей (кожен з яких був по-своєму прекрасний і водночас важкий), то їхній підлітковий вік видається мені по-справжньому приємним і добрим. Ми з чоловіком згадуємо цей час із теперішньої нашої перспективи як найліпший. Тому мені хотілося б сказати всім батькам маленьких дітей: «Не обов’язково все має бути погано». Ба більше, може бути навіть ліпше, ніж було раніше. Бути мамою підлітків – це для мене один з найпрекрасніших етапів наших стосунків.