«І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в’яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!». Псалом 1:3
Немає, мабуть, такої матері, яка не хотіла б, щоб ця обітниця здійснилася в житті кожної її дитини. І прагнемо цього не лише ми, матері, а насамперед – Бог-Отець, Який любить нашу дитину набагато сильніше, ніж ми. Бог-Отець, Творець нашої дитини, мріє про те, щоб вона виросла людиною, яка втішатиметься в житті Божою прихильністю. Описуючи життя людини, Бог порівнює її з деревом. А в іншому місці використовує подібний прийом, змальовуючи перспективу життя тих, яких покликав ще до того, як вони з’явилися в лоні матері: «І будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!» (Іс. 61:3). До чого заохочує нас Бог і що намагається нам сказати, використовуючи образ дерева?
Щоб наша дитина змогла втілити цю Божу мрію – вирости схожою на міцний дуб справедливости та давати рясні плоди для Божого Царства, – мусить пустити сильне коріння над потоком води життя. Тобто має пізнати Боже Слово та Божі закони, які діють у житті.
Коли наш син Павло подолав ту особливу межу віку, якою був його вісімнадцятий день народження, він, згідно із законом, став дорослою людиною, відповідальною за всі свої вчинки й починання. Пам’ятаю, як під час однієї з наших дискусій того часу Естерка чітко й однозначно охарактеризувала цей новий етап Павлового життя: «Матусю, відтепер ти більше не зможеш казати Павлові, що йому можна, а що ні, бо він уже ДОРОСЛИЙ». І подивилася на старшого брата з повагою та жалем, думаючи про той час, який ще відділяв її саму від таємничого числа вісімнадцять. Хоч Павло і переконував мене, що дуже цінує мою думку, я усвідомлювала, що закінчився певний етап наших спільних взаємин. Таке відбувається в ті моменти, коли наші діти досягають певного віку або покидають рідний дім через навчання, працю чи створення власної сім’ї. Кожна наша дитина в окремий спосіб дає нам зрозуміти, що вона справді подарована нам на певний, чітко визначений час – той час, упродовж якого можемо впливати на них як їхні батьки.
ЩО ТАКЕ МІЦНЕ КОРІННЯ?
Ми, матері, повинні допомогти дітям упродовж цього періоду, до вісімнадцяти років, пустити міцне коріння, щоб потім вони змогли встояти під натиском різноманітних спокус і гідно вийти з будь-якої життєвої ситуації. Тобто від моменту зачаття до початку їхнього дорослого життя маємо передати їм усе, що є в житті найціннішого. Пізніше, коли діти стануть дорослими, можливості безпосередньо навчати їх, формувати їхню поведінку зникнуть без вороття. Найбільша проблема полягає в тому, що деколи розуміння цієї істини приходить до нас надто пізно. І тоді ми із сумом усвідомлюємо, що змарнували час, який уже ніколи не повернеться.
Коли Павлові виповнилося вісімнадцять років, я замислилася над тим, яким був мій вплив на його життя. Чи я справді творчо впливала на нього й допомогла йому пустити міцне коріння в ґрунт Слова Божого, щоб воно пізніше надихало його на якнайліпші вчинки? Напевне, на ці запитання він мусить відповісти сам. Окрім того, перевіркою правильности мого виховання стане його власне життя та ті кроки, до яких вдаватиметься й відповідальність за які вже лежатиме тільки на ньому.
Існують дуже цінні речі, передати які дітям кожен з нас, батьків, просто зобов’язаний, бо саме для цього нас і було покликано. Якщо ми усвідомлюємо це, то маємо шанс припуститися меншої кількости помилок, навіть коли нам не все вдаватиметься або ж життя наших дітей протікатиме не зовсім так, якби ми того хотіли. З іншого ж боку, мусимо, як матері, пам’ятати, що маємо виконати те, що належить до наших обов’язків і що нам під силу. Наша дитина є особою, яка вчиться робити власний вибір і, дорослішаючи, здобуває право на самостійні рішення й учинки та відповідальність за їхні наслідки. Не можна також впадати в іншу крайність – почуватися відповідальними за кожен вибір нашої дитини. А тоді, відповідно до її дій, оцінювати, чи ми були добрими матерями, чи ні. Нашу працю оцінює сам Бог на підставі того, що належить до нашої відповідальности та що ми мали зробити, а не на основі того, що чинить наша вже доросла дитина.
Як матері, маємо передати дітям те, що найцінніше, тобто любов до Бога й Божого Слова, любов і повагу до людей та, особливо, до їхнього земного батька. Зазвичай кажуть: «Дати їм коріння». Я віддаю перевагу іншому формулюванню: «Допомогти їм пустити коріння». Ідеться про їхнє коріння – про коріння, потрібне їм для життя. Рослина без коріння всихає: «Як сонце зійшло, то зів’яли, і коріння не мавши, посохли […] це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується» (Мт. 13:6,20-21). Це сам Ісус каже про Себе: «Я – корінь» (Об. 22:16). Він є коренем, Він є скелею, на якій має бути збудоване життя наших дітей.