«Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого. Як у пророка Ісаї написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому! виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покаяння для прощення гріхів. І до нього приходила вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, і в річці Йордані від нього христились вони, і визнавали гріхи свої. А Іван зодягався в одежу з верблюжого волосу, і мав пояс ремінний на стегнах своїх, а їв сарану та мед польовий. І він проповідував, кажучи: Услід за мною йде он Потужніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв’язати ремінця від узуття Його. Я христив вас водою, а Той вас христитиме Духом Святим.»
Ти міцно спав, тобі снився якийсь сон, як раптом двері відчинилися, яскраве світло ударило в обличчя. У твій сон увірвався наполегливий голос: «Прокинься! Вставай! Швидше, а то запізнишся!» І хтось плеснув тобі в обличчя холодною водою, щоб розбудити. Годі спати – прокинься, настав головний день у твоєму житті.
Так Марко починає своє Євангеліє. Тільки так і може воно початися, адже Марко намагається нам показати, як сприймали Івана Христителя його сучасники-юдеї. Служіння Івана яскравим потоком світла обрушилося на здивований світ юдаїзму. Багато хто чекав знаку від Бога, чекав давно, але хіба таким має бути цей знак? Чекали Месію, Який поведе Свій народ проти римлян, а прийшов пророк, що закликає до покаяння.
Іван – голос, що будить одноплемінників від сну, кошмару юдаїзму Ірода і Кайяфи, юдаїзму, що твердив знову і знову про свободу, але поняття не мав, що таке свобода – доки Свобода не явилася видимим чином. Спершу вони визнали Івана божевільним, вигадником, а він обливав сплячих крижаною водою, обливав їх від ніг до голови: вставайте, готуйтеся до найважливішого дня в історії єврейського народу, в історії усіх народів.
Яскравим променем світла, яке Іван направив їм прямо в очі, була давно знайома всім історія, але осмислена по-новому. Щороку на Пасху євреї згадували події Виходу з Єгипту, розповідали один одному про те, як Бог позбавив Ізраїль від фараона, провів народ через Червоне море, а потім через пустелю, у Землю Обітовану. Ця розповідь, разом із Шістьма днями Творіння, є найголовнішим сюжетом Старого Заповіту, а тому він був добре відомий тим, до кого звертався Іван. Проте пророк не задовольнявся повторенням відомих слів і подій, він перетворив їх на драму, у виставу, в якій брали участь слухачі. Вони теж пройдуть через води і стануть вільними. Вони залишать позаду «Єгипет», світ гріха, в якому вони жили так довго, опираючись Богові Живому. Сучасний Івану Ізраїль обернув своє обличчя в невірному напрямку і крокував геть від мети. Настала пора обернутися, піти правильним шляхом – от що буквально означало єврейське слово покаяння, навернення. Настала пора прокинутися від сну і прийняти Божу реальність.
І зробити це потрібно було терміново – бо от-от прийде Хтось Інший. Він вже йде, Іван готує народ до Його приходу. Якщо у ваше місто явиться вісник і попередить про швидкий приїзд президента, принцеси чи ще якоїсь дуже важливої персони, ви поспішите привести усе до ладу до їх приїзду. У Британії жартують, що королеві, куди б вона не відправилася з візитом, доводиться нюхати запах свіжої фарби. Іван – вісник, що передує коронованій особі та готує все до прибуття Потужнішого, Який йде услід за ним. Усьому Ізраїлю були потрібні серйозні чищення і ремонт. Кожній людині в Ізраїлі треба було привести себе до ладу. За Іваном йшов Хтось, Який затьмарює Своєю величчю самого пророка.
Ким був цей «Потужніший» на Іванову думку? Нам нелегко в цьому розібратися, ймовірно, не розібрався до кінця і він сам. Він міг сподіватися, що явиться сам Господь, Бог Ізраїлю, або ж Месія, або якимсь чином вони обидва. Зате він твердо знав, що зробить цей «Потужніший». Те, що Іван робив водою, той, Хто йде услід зробить Духом – Святим Духом.
Ця обіцянка – частково попередження, але все таки більше обіцянка – продовжує давні сподівання євреїв на свободу, зафіксовані в Старому Заповіті. Марко відсилає до них за допомогою цитат з Малахії і Ісаї, якими він відкриває своє оповідання. Віками Ізраїль леліяв головну обітницю: Господь відновить події Виходу, знову – і остаточно – звільнить Свій народ, з’явиться сам і житиме зі Своїм народом. Він буде Богом Ізраїлю, і Ізраїль – Його народом. Як це буде? У той перший раз Бог вів Ізраїль у вигляді хмарного і огненного стовпа. Цього разу буде щось схоже і в той же час дещо інше. Дух Божий оселиться з людьми, увійде до них, стане повітрям, яким вони дихають, полум’ям в їх серцях. Тільки цією надією вони і жили. І от Іван каже: надія збулася. Чи готовий народ до цього?
О ні, він не готовий – і навряд чи готовий сам Іван – до того, що сталося насправді. У перших віршах свого Євангелія Марко попереджає, що його оповідання – це Блага звістка про Ісуса Месію, Сина Божого (якраз Сином Божим іменували Месію в юдаїзмі тієї епохи). Але для очевидців усе було не так ясно. Вони чули голос Івана, який хрестив їх водою, і тепер їм слід було прийняти людину, яка якимсь чином, – непередбаченим і страхітливим – пояснить сенс усього.
У перших рядках Марко зумів передати потрясіння від небувалої новизни твореного Богом. Коли людина хвора і не може заснути, ніч тягнеться нескінченно, і варто задрімати, як вже дзвонить будильник і ранок на вулиці. Так звучать перші вірші Євангелія. І нам теж доводиться поставити собі питання: чи не спимо ми сьогодні, у Церкві, у громадському і особистому житті? Що може пробудити нас?