«І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його та сказали: Учителю, Мойсей написав нам: Як помре кому брат, і полишить дружину, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружину його, та й відновить насіння для брата свого. Було сім братів. І перший взяв дружину й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, і він не лишив дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресенні, як воскреснуть вони, то котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її. Ісус їм відказав: Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі. Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як при кущі сказав йому Бог, промовляючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь дуже.»
Після смерті принцеси Діани в 1997 у церквах і громадських будівлях Британії і всього світу викладалися «поминальні книги», в яких люди могли розписатися на знак скорботи і співчуття. Сотні тисяч людей залишили в цих книгах свої імена.
Я прочитав декілька записів у соборі Лічфілда, коли там працював. Мене уразила різноманітність людських уявлень про те, що відбувається після смерті. Одні стверджували, ніби Діана стала небесною зіркою, інші писали, що Бог хотів наблизити її до Себе і тому забрав від нас раніше терміну. Із запису в запис повторювалася думка, що то був невпізнанний ангел, який повернувся у свою обитель, або ж – довівши в земному житті свою ангельську природу, принцеса стала справжнім ангелом. Усьому цьому ми не знайдемо підтверджень у Біблії, так що, ймовірно, подібні думки приходять до людей самі собою, щось на кшталт народної релігії, що допомагає пережити скорботу, яка спіткала мільйони прихильників принцеси Діани.
Тут, у цій суперечці Ісуса з саддукеями, ми максимально наближаємося до гіпотези, ніби люди перетворюються на ангелів.
Насправді тут цього не сказано. Ми зіткнулися з дуже важким і заплутаним питанням, так що краще розбирати всю проблему крок за кроком, щоб у точності зрозуміти позицію Ісуса і погляди Його опонентів і зробити з цього висновок для себе.
Саддукеї, еліта єврейського священства, не визнавали воскресіння. Це зовсім не означає «лібералізму» у питаннях релігії, як іноді помиляються. Навпаки: це були консерватори як у богослов’ї, так і в політиці. Воскресіння здавалося для них небезпечною новою єрессю. На їх думку, із цього приводу нічого не було сказано в початкових розділах Біблії, у «П’ятикнижжі Мойсеєвому», Торі (від Буття до Второзаконня), яке вони вважали найбільш авторитетним. Наскільки вони розуміли, ідея воскресіння вводилася в пізніх і з їхнього погляду дуже сумнівних книгах, на кшталт Даниїла з пророцтвами, що містяться там, і у вченні різних угрупувань, наприклад, фарисеїв. (Фарисеї користувалися впливом серед простого народу, так що мабуть, більшість євреїв також вірили у воскресіння.)
Окрім усього іншого, віра у воскресіння вважалася небезпечною з політичної точки зору. Вона набула популярності в пору повстань II століття до Р.Х.: мученикам було обіцяно блаженство, хоча і не відразу після кончини, але наприкінці світової історії, при воскресінні, коли вони набудуть нових тіл. Ця віра ґрунтувалася на фундаментальній концепції Бога-Творця, а значить – і відновника світу. Якщо Бог має намір відновити наново весь світ, зокрема Ізраїль, і вдихнути життя в мертві тіла, небезпека і смерть вже не так страшні. У цій вірі черпали відвагу повстанці, але багаті люди, що знаходяться при владі, вважали за краще, щоб народу не забивали голову подібними ідеями.
Ісус вимовляє слова і здійснює вчинки, які виглядають як початок революції, – хоча це буде революція іншого роду. Саддукеї хотіли перевірити, чи не солідарний Він з небезпечними, бунтівними фарисеями.
Відповідь: так, звичайно, але знову ж таки – абсолютно по-іншому, по-своєму. Саддукеї розповідають якусь (швидше за все, вигадану) історію, що стосується однієї з постанов древнього єврейського Закону (Втор. 25:5-10; Бут. 38:8): якщо чоловік помирав, не встигнувши нажити в шлюбі дітей, його молодший брат брав у дружини вдову і первісток від нового шлюбу вважався сином померлого. Таким чином зберігалася родова спадкоємність і порядок спадкоємства. В історії саддукеїв жінка послідовно виходила заміж сім разів. Саддукеї посилаються на подібну ситуацію як на аргумент проти воскресіння, адже якщо всі повстануть з мертвих, чиєю дружиною буде семикратна вдова?
Ісус різко засуджує саддукеїв: вони не відають всемогутності Божої, вони і Біблію як слід не читали. І Він наводить подвійний контраргумент: спочатку Він стверджує, що воскресіння не зводиться просто до повернення життя, до відновлення колишнього фізичного існування – станеться преображення, і почнеться нове, інше тілесне життя.
От де починається плутанина. Я часто чую, як слово «воскресіння» використовується в значенні «Життя після смерті», а оскільки багато хто поміщає посмертне буття в якесь безтілесне «місце» або «стан», що іменується «небеса», де також, окрім усього іншого, можуть перебувати ангели, цей текст розуміють як обіцянку: після смерті ви потрапите на небеса і станете безтілесним духом, подібним ангелам, і це буде «воскресіння».
Проте якраз такого сенсу ні цей текст, ні все новозавітне вчення про воскресіння не має. Єврейська концепція воскресіння припускала якраз тілесне життя, яке буде дароване людям у далекому майбутньому, після того «посмертного існування» (яким би воно не було), яке народ Божий має зараз. Твердження, що воскреслі з мертвих уподібняться «ангелам на небесах» зовсім не означає, що вони стануть в усьому схожими на ангелів, включаючи відсутність тіла. Їх схожість з ангелами зачіпає тільки один аспект: зникне необхідність мати потомство і продовжувати рід (у чому і був сенс встановлення, згідно з яким брат брав у дружини вдову), померлі і воскреслі перейдуть до іншого тілесного буття, де подібні речі стануть не потрібними. (Звідси виникає питання про характер міжлюдських відносин після воскресіння, але ця розмова відвела б нас занадто далеко.)
Такий перший пункт: воскресіння, за словами Ісуса, не означає дублювання всіх сторін нинішньої людської природи. Ми набудемо тілесного і зрозумілого нам людського буття, але стануться також істотні зміни, про істинну природу яких ми поки що можемо тільки гадати.
Далі, Ісус бере один з найважливіших текстів Тори, безумовно авторитетний в очах саддукеїв, і розглядає його як доказ того, що мертві воскреснуть. Звертаючись до Мойсея з куща, що горить, Бог називає себе Богом Авраама, Ісака та Якова. Оскільки Бог побажав відкрити Себе саме в такій формі, стверджує Ісус, це означає, що патріархи не можуть бути мертвими і зникнути зі світу Божого навіки.
Це твердження знову-таки може бути зрозуміле неправильно. Ісус не наполягає, ніби Авраам, Ісак і Яків живі зараз і знаходяться в присутності Божій, і що їх нинішнє життя після смерті і є воскресіння. Суть саме в тому, що зараз вони «мертві», але оскільки Бог відкриває Себе як їх Бога, у Нього, поза сумнівом, є намір у майбутньому воскресити їх з мертвих.
Отже, «воскресіння» не є якийсь евфемізм смерті – це щось протилежне смерті, нове тіло, яке Бог подарує людині в новому світі. Смерть, згасання і розпад фізичного тіла, для нас явне зло – якщо не так, то ми починаємо заперечувати благо Божого творіння. Віра у воскресіння означає не лише сподівання на нашу прийдешню, кращу долю – вона надає цінність і нинішньому створеному Богом світу: що Бог створив, Він преобразить і відновить.