«А як шоста година настала, то аж до години дев’ятої темрява стала по цілій землі. О годині ж дев’ятій Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув? Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: Ось Він кличе Іллю! А один із них побіг, намочив губку оцтом, настромив на тростину, і давав Йому пити й казав: Чекайте, побачим, чи прийде Ілля Його зняти! А Ісус скрикнув голосом гучним, і духа віддав!… І в храмі завіса роздерлась надвоє, від верху аж додолу. А сотник, що насупроти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: Чоловік Цей був справді Син Божий!»
Іноді я заздрю композиторам, і це якраз такий момент. Якщо б я міг покласти цю коротку, приголомшливу розповідь на музику, я вже знав би, з чого почати. Пітьма опівдні – басові акорди духових; в’ється, здіймаючись, мелодія віолончелей і фаготів, наростає передчуття, трепет, жах. А далі ці теми розвиватимуться до самого кінця нашої п’єси. У музиці таке зробити легше, але слова, як сердито помітив Томас Еліот, крутяться, крутяться, на місці не стоять. Ми занадто звикли до них, навіть до розповіді про смерть Ісуса. Треба раз у раз знаходити нові способи розповідати, щоб це оповідання знову прозвучала дивно, щоб ще раз вислухали його, як новину.
Адже це дійсно дуже дивна історія. Якби ми читали її вперше, ми б подумали, що після знущань від римлян і натовпу, Ісусу залишається одно – померти. Звичайно, це вимагає часу, розіпнуті іноді терпіли кілька діб (як повідомляє Іван, лише наближення суботи змусило солдатів поквапитися і закінчити справу). Але ніщо не підготувало нас до тих несподіваних подробиць, які Марко повідомляє про останні хвилини Ісуса.
Тут кожна наступна деталь дивовижніша за попередню. Пітьма: це не було затьмарення сонця, оскільки Пасха святкується в повний місяць, так що місяць знаходився не в тій частині небозводу. Раптовий скорботний Ісусів крик, що злякав очевидців. Безглузде непорозуміння: деякі вирішили, ніби Він кличе Іллю. І смерть – набагато швидше, ніж можна було розраховувати. І тут же роздерлася Храмова завіса. Нарешті, зовсім вже несподіване висловлювання центуріона. Розповідь перескакує з одного на інше, немов стара машина на вибоїстій дорозі. Що ж намагається сказати нам Марко?
Почнемо з кінця, бо слова центуріона повертають нас до теми, що почалася разом із самим Євангелієм: у першому ж рядку говориться про Ісуса Месію, Сина Божого. Голос під час хрищення вітає Ісуса як улюбленого Сина, голос у момент переображення повторює ті ж слова Петру, Якову та Івану. Притча про злих виноградарів вводить улюбленого сина, посланого батьком і убитого орендарями. Кайяфа запитував Ісуса, чи Він Месія, Син Благословенного. Натовп повторює ці ж слова, глузуючи з Ісуса.
І от, нарешті, не первосвященик, не авторитетний равві і навіть не вірний учень, але загартований у битвах римський воїн, стоячи біля вмираючого єврея вимовляє слова, які, на думку Марка, сповіщають всьому світу, що Царство настало, почалася нова ера, Бог зробив щось, про що звістка пошириться по всій землі. Римський центуріон – перша «нормальна» людина в Євангелії від Марка, що проголосив Ісуса Сином Божим не в кепкування, а серйозно. А якщо він визнав Його, каже Марко своїм першим читачам (цілком імовірно, серед них були римляни), – якщо він визнав, до нього згодом приєднаються інші.
Світ стрясається: пітьма настала опівдні і Храмова завіса роздерлася. З незбагненної вселенської пітьми виходить нове Боже слово, що творить світ, як було на самому початку. Матвій відносить роздерту завісу до землетрусу, але Марко залишає загадку, хоча і чекає, що у світлі попередніх чотирьох розділів ми зрозуміємо: з Храмом покінчено. Сенс його існування відібраний подією, яка щойно відбулася. Віднині доступ до Бога Живого доступний кожному – через смерть Його Сина.
І все це сталося, бо Син Божий був залишений Отцем. Жах, що охопив Ісуса в саду Гефсиманському, відступив на кілька годин, повернувся знову в усій своїй повноті – жах випити чашу Божого гніву, опуститися в пучину страждань, душевних, емоційних, фізичних, яка давно поглинула весь світ, і передусім Ізраїль. Темна завіса зла, гріха Ізраїлю, гріха всього світу. Гріх, страшніший, ніж сума окремих його проявів, приховав від Ісуса Того, Кого Він називав «Авва», розділив їх так, як ніколи не розділяв раніше. Усе життя Він молився словами біблійних пророків і псалмів, і тепер з Його грудей виривається крик – не заколоту, не протесту, але відчаю і скорботи, такого відчаю, який, навіть втративши з поля зору Бога і присутність Божу, Його ж продовжує запитувати, навіщо це відбувається. Син, що вбивається злими виноградарями, марно шукає поглядом батька і запитує: за що? Про це запитував Йов: чому праведні страждають? Це питання підхоплюють мільйони людей стародавнього і нового світу, кажучи пізнішою, вже розробленою християнською мовою, це питання сам Бог (друга Особа Трійці) ставить, коли Він залишений Богом. Це кричить Син, коли Він – немислимо, неуявно – залишений Отцем. Поки ми не подивимося прямо в обличчя цієї немислимої ситуації, ми так і не осягнемо головну таємницю християнства, її суть і славу, ми спростимо і зведемо до банальності Благу звістку, звернену до найгострішої і найтяжчої потреби світу.
Почувши раптовий крик «Елої, Елої!» роззяви подумали, що розіпнутий закликає на допомогу Іллю. Вони помилилися, але Марко використовує цю помилку, щоб нагадати нам тему, що вже виникала раніше, і доповнити картину: «Тож Ілля, коли прийде попереду, усе приготує, – говорив Ісус. – Та як же про Людського Сина написано, що мусить багато Він витерпіти, і буде зневажений?» (9:12). Зараз глядачі, а тоді учні подумали, що Ісус (як і багато інших) чекає другого приходу Іллі. Але ми знаємо, що початок Ісусовому служінню поклав істинний Ілля – Іван Христитель, і тому Він давно вже не чекає Іллю: Ілля прийшов, приготував шлях і сам прийняв страждання, а нині Син Людський у стражданні і ганьбі відкриває шлях Царству Божому.
Його труд завершений, і з останнім криком Він помирає. Марко, напевно, намагається повідомити нам, що останній Свій подих Син Божий випустив свідомо і добровільно.