«Були ж і жінки, що дивились здалека, між ними Марія Магдалина, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосії, і Саломія, що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуговували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.
А коли настав вечір, через те, що було Приготовлення, цебто перед суботою, прийшов Йосип із Ариматеї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, і просив тіла Ісусового. А Пилат здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп’ятий помер. І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йосипові. А Йосип купив плащаницю, і, знявши Його, обгорнув плащаницею, та й поклав Його в гробі, що в скелі був висічений. І каменя привалив до могильних дверей. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосієва, дивилися, де ховали Його.»
Учора друг увірвався до мене в сильному збудженні: нещодавно він побував в Єрусалимі і опинився на розкопках у той момент, коли археологи наткнулися на раніше невідому гробницю I століття біля стіни старого міста. Могила була цілою: кістки, осуарії (сосуди з кістками), усе аж до цілого загорнутого в саван скелета, що лежав окремо від інших у ніші. Мабуть, рідні не змогли повернутися, як того вимагав звичай, і зібрати кістки цього небіжчика в ще один осуарій.
Археологів, без сумніву, чекає ще багато таких цікавих відкриттів. Але це нагадує нам про подробиці, які ми могли б пропустити при сучасному прочитанні цієї історії: ми згадуємо обряд поховання Ісуса і розуміємо, чому Марко визнав за необхідне розповісти нам цей епізод саме таким чином. Здавалося б розповідь про похорони – сумне і не занадто цікаве доповнення до історії про смерть Ісуса, але розповідь Марка тремтить від ледве стримуваного хвилювання, адже він знає, що зараз станеться.
Передусім він знайомить нас з жінками, які, – ми це дізнаємося уперше – давно вже мандрували разом з Ісусом і Його учнями. Марко просто слів не кидає, і якщо він надумав тепер сказати про них, то лише тому, що в наступному розділі саме жінки гратимуть основну роль. Вони були присутніми при страті і при похованні, вони дивилися, де Його поклали (тобто запам’ятали місце, щоб не помилитися). Він не каже, що жінки допомагали Йосипу зняти тіло з хреста і підготувати Його до покладання до гробу, але подібного роду прогалини легко заповнити. На превеликий жаль перших християнських проповідників, які вважали б за краще першими відправити до Ісусової гробниці в неділю уранці чоловіків (жінки в стародавньому світі не визнавалися за свідків), і на щастя для нас, бо ми переконуємося – якби перші християни вигадали цю подію, вони б вигадали її по-іншому – дві Марії і Саломія стануть головними учасницями події, якій от-от належить початися.
Але спершу з-за лаштунків виступає ще одна фігура, змушуючи нас задатися питанням, – скільки ще було в Ісуса таких послідовників, про яких і згадок не збереглося. Наближалася субота. Щось треба було робити і робити швидко. Якби ніхто не потурбувався про тіло страченого, Його кинули б в загальну могилу. Марко ретельно пояснює, що Йосип був членом Ради (синедріону), респектабельною людиною, а значить, навіть за часів Марка в Єрусалимі жили люди, які знали самого Йосипа або його сім’ю і здатні перевірити всю цю історію. Це також означає, що Йосип був присутнім на суді в будинку первосвященика, чув звинувачення і вирок. Лука в паралельному місці пояснює, що Йосип не голосував за рішення синедріону, але Марко, за своєю звичкою, надає нам самим домислювати подробиці.
Йосип багатьом ризикував. Виявити співчуття до людини, щойно страченій за звинуваченням у змові і заколоті, означало накликати на себе серйозні підозри. Петро ледь не помер від страху, коли в ньому визнали земляка Ісуса, але Йосип, за словами Марка, чекав Царства, тобто, ймовірно, він був нехай таємним, але вірним Ісусовим прибічником. Він вирішив, що після смерті Ісуса йому вже нічого втрачати і потрібно виконати свій обов’язок.
Дотик до мертвого тіла робив людину ритуально нечистою – вона не могла взяти участь у звичайних ритуалах зустрічі суботи і святкового дня. Йосип поступає з Ісусом як з найближчим родичем – він вважає своїм обов’язком поховати Його до настання ночі, а заразом виконати старовинну заповідь, що забороняла залишати повішених «на дереві» до ранку. Заради цього він готовий накликати на себе ритуальну нечистоту, підозри, можливо, і звинувачення в змові.
Йосипу довелося немало побігати між третьою годиною і заходом, коли наставала субота. З Голгофи він поспішив у резиденцію Пилата, по дорозі назад через місто купив саван і швидко закінчив усю справу. Пилат затримав його, змусив чекати викликаного з Голгофи центуріона, який повинен був підтвердити, що Ісус не втратив свідомість, а дійсно помер і мертвий вже кілька годин. От чому Марок такий уважний до усіх деталей: перші християни, які проповідували воскресіння, стикалися зі зневажливою відповіддю: Ісус зовсім не помер на хресті, хитромудрий Йосип зняв Його з хреста напівживим, а потім привів до тями. Зрозуміло, на ці аргументи можна знайти інші заперечення, але Марко передбачає і заздалегідь відкидає їх.
Поховання (як і те, яке бачив на місці археологічних розкопок мій знайомий) складалося з двох етапів. Спочатку тіло завертали в саван, по можливості просочували ароматними маслами, пахощами, щоб відбити запах розкладання, і поміщали в нішу, на виступ у стіні печери, приблизно на рівні поясу. Інші небіжчики викладалися на інших полицях у тій же печері. Через пару років плоть розкладалася, і тоді кістки збирали і клали в осуарій, який залишали навіки стояти в одній з ніш у тій же самій печері.
Але у випадку з Ісусом до другого етапу справа так і не дійшла. Розповідь про похорони Марко завершує з явним нетерпінням. Він вже передчуває наступну сцену, проте настала субота і все повинно перебувати в спокої – усе, навіть Ісусове тіло.