«Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?… А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй! І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили. А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить! І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!… А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.»
Напруга наростає, і тут до Яіра підходять вісники і повідомляють, що дочка вже померла. Немає сенсу більше турбувати Ісуса. Але Ісус велів Яіру не боятися і вірувати – у подібній ситуації це все одно, що веліти людині гребти човном через Тихий океан. (У сьогоднішній газеті я прочитав про людину, яка зробила подібний подвиг. Але ж більшість ніколи на таке не зважиться.) Проте в ту пору в Капернаумі відбувалося стільки чудес, що Яір, ошалешений від горя і жаху, зберіг все ж іскорку віри і зміг пройти з Ісусом невеликий шлях, що залишився (увесь Капернаум був не занадто великий) , до свого будинку.
Легко було здогадатися, що будинок скорботи вже близький. Як і до цього дня заведено в багатьох країнах, особливо там, де (у відсутності сучасної західної медицини) смерть часто навідується в кожен дім, у Палестині діяли суворі ритуали, з яких слід було починати оплакування. Приходили професіонали цієї справи, ридаючи і завиваючи, іноді навіть під акомпанемент флейт (про музичні інструменти Марко згадує трохи пізніше). Таким чином рідні і близькі могли вилити свої почуття, не стримуючись і не соромлячись. Сьогодні нам відомо, як шкідливо «закупорювати» свої почуття – набагато краще надати їм свободу.
Але Ісус несподівано перериває обряд. Зупинивши натовп (як це Йому вдалося?), Він бере із Собою трьох найближчих учнів – Петра, Якова, Івана – і разом з ними входить у будинок. «Вона не вмерла!» – заявляє Він. – «Вона спить». У стародавньому світі, а в юдаїзмі і потім особливо в християнстві, сон часто використовувався як метафора смерті. Іноді (наприклад, Ів. 11:11) Ісус говорить про сон, маючи на увазі смерть. Марко розраховує, що читачі згадають притчу про зернину з попереднього розділу. Зернина заснула, а потім ожила… тепер те ж саме станеться з дівчиною і це стане ще одним знаком Царства Божого, яке уривається в Ізраїль у незвичному вигляді молодого Пророка, Який здійснює небувалі справи в маленькому приморському місті. І це ще один натяк на те, чим кінчиться вся історія, коли здивовані учні зійдуться подивитися на гробницю, де щойно лежало мертве тіло – і от Його вже немає.
Натовп засміявся над Ісусовими словами, як сміються відтоді і понині над Його послідовниками, але Ісус наполегливо робив Свою справу. Натовп залишився за порогом, і тільки шестеро пройшли в кімнату, де лежала мертва дівчинка. Цього разу руку до хворої простягає Ісус; Він вимовляє наказ – одну з небагатьох фраз, яка дійшла до нас в оригіналі, арамейською мовою: «Таліта, кумі» – «Дівчатко, встань». І вона встала і пройшла по кімнаті. І знову ми чуємо голос очевидця, що запам’ятав буденну і розумну пораду: дайте їй поїсти.
Ця історія викликає низку запитань. Передусім: навіщо Марко наводить слова Ісуса арамейською? Хоча Ісус і Його учні могли спілкуватися грецькою, у повсякденні вони користувалися арамейською. Що ж особливого саме в цих словах? Чому Марко залишив їх без перекладу, їх і лише кілька інших («Авва» в саду Гефсиманському, 14:36)? Швидше за все, ця сцена і цей заклик справили таке враження на Петра і всіх інших, що коли вони розповідали про цю подію, навіть грецькою, неєврейській аудиторії, вони повторювали ці слова так, як вони їх запам’ятали. Це не магічна формула, не якась «абракадабра», а звичайнісінькі слова, якими можна розбудити дитину. Але в тому і справа – і у цьому розділі, і в усьому Євангелії – життєдайна сила Бога проривається і здійснюється в таких от звичайних життєвих деталях.
І ще питання: чому Ісус воскресив, наскільки ми знаємо, тільки дочку Яіра, сина вдови в Наїні (Лк. 7:11-17) і Лазаря (Ів. 11:1-44)? Напевно, до Нього раз у раз зверталися скорботні родичі людей, які несподівано померли, і просили допомогти. Дехто відкидає ці епізоди не стільки як неймовірні (врешті-решт, історії про людей, що повернулися до життя, відомі не лише із Старого Заповіту, але і з передань інших народів), але як «нечесні»: якщо вже Бог здійснював іноді диво, чому б не зробити його для всіх і кожного? Іноді подібне заперечення висувається навіть проти Ісусового воскресіння: чому для Нього Бог зробив виключення? Якщо це в Його владі, чому Він не запобігає катастрофи, наприклад, холокост?
Але це питання ставлять тоді, коли не помічають суті усієї розказаної Марком історії. Завдання Ісуса не полягає в тому, щоб зробити революцію чи відкрити станцію швидкої допомоги, хоча і революцію Він розпочав, і Божу цілющу силу приніс на землю. Його місія важливіша і сокровенніша: Його чудеса – знаки істинної революції, справжнього зцілення, яке Бог приготував Його смертю і воскресінням. Кожна віха важлива, але не в них мета шляху. Щоб знайти мету, потрібно продовжити читання.
Але поряд з цим питанням виникає і ще один момент, в який Марко, смію сказати, тикає нас носом: Ісус знову дуже суворо забороняє розповідати про зцілення (так вже було в 1:34, коли Він виганяв бісів, і буде знову в 7:36 і 8:30). І справи Ісуса, і Його слова небезпечні, вони підривають основи суспільства (тому Він віддавав перевагу притчам). Якби Ірод дізнався, що по його країні бродить людина, яка повеліває самій смерті, очолила месіанський рух, він би дуже занепокоївся. І якби релігійні вожді Храму або самовпевнені законники дізналися про людину, яка діє таким чином, окрім офіційних каналів, і при цьому стверджує, ніби наближає Царство, вони б постаралися покласти цьому край.
Тільки розглянувши початий Ісусом рух у усіх його аспектах, включаючи політичну складову, ми зрозуміємо, що за складною і напруженою людською драмою кожного епізоду ховається масштабніша – і похмуріша – тема, до якої Марко постійно привертатиме нашу увагу. Ісус повинен битися із Злом лицем до лиця. Він битиметься із самою смертю, яка постійно загрожує усьому прекрасному Божому творінню, і завдасть їй поразки – такої ж незвичайної і нежданої, як ці два зцілення. Але тоді вже не прозвучить наказ мовчати про це.