«Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого. А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека. І відказали Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині? А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро. Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові. І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх. І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали… А їдців було тисяч з чотири!
І всів Він негайно до човна з Своїми учнями, та й прибув до землі Далманутської.»
На два коржі більше, на тисячу людей менше, і кошів із залишками на п’ять менше. Сон, що неначе повторюється: щось подібне ми чули двома розділами раніше, але багато що змінилося. І учні живуть як уві сні: усе те, що відбувається, настільки перевершує усе чого вони могли чекати, настільки відрізняється від того, що вони знають і розуміють, що вони просто перестали сприймати.
Глибокі і тонкі уми працювали над тлумаченням цих текстів: можливо, Марко хотів повідати щось істотніше, а не просто про те, що «Ісус знову зробив це». Дехто припускав, що годування п’яти тисяч, у результаті якого набралося 12 кошиків із залишками, символізує служіння Ісуса єврейському світу, дванадцяти колінам Ізраїлю, а годування чотирьох тисяч, після якого залишилося сім кошів, означає служіння язичницькому світу, сімдесяти мовам, як визначалося це оточення в єврейській традиції. Оскільки друге годування описується відразу після епізоду розділу 7, воно, швидше за все, відбувається на язичницькій території і охоплює ширшу і строкатішу групу людей, ніж звичайна єврейська аудиторія Ісуса.
Але це лише тінь натяку; ми не маємо права стверджувати, ніби Марко неодмінно мав на увазі щось подібне. Марко повідомляє про те, як Ісус обходив Галілею (і це вже зовсім не чисто єврейська територія) і мандрував на північ, майже до Тиру, на схід до Десятимістя, тобто відвідував язичницьку територію з великими вкрапленнями єврейського населення. Говорячи про натовпи слухачів, Марко не уточнює, хто там був єврей, а хто язичник. Його більше цікавить, як довго ці слухачі пробули з Ісусом (три дні) і він підкреслює ту обставину, що, на відміну від епізоду розділу 6, поблизу не було сіл, де можна було б купити продукти. Ситуація виявилася скрутнішою, ніж минулого разу.
Крім того, Марко тут готує ту тему, про яку ми поговоримо трохи нижче, – нездатність учнів в усій повноті усвідомити те, що відбувається. Навряд чи їх можна за це звинувачувати. Нічого подібного ніколи раніше не творилося на землі. Ми цілком можемо вибачити учням (як це з готовністю робить Марко) певну «нетямущість». Для Марка насичення тисяч, як і зцілення, розкривають суть Ісуса, істинного Месії, але оскільки євреї I століття зовсім не чекали Месію, що множить хліби і риби, ми навряд чи можемо докоряти їм за те, що вони не відразу здогадалися, хто перед ними.
Який же для нас сьогодні урок цієї незвичайної події і колишнього, схожого на нього епізоду?
Можна було б поміркувати про той християнський досвід, який у нас складається: кожного разу Ісус шкодує Своїх слухачів, не забуває про їх потреби і турбується про них, іноді несподіваним і вражаючим чином. «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою», – каже Павло (Флп. 4:6). Ми знаємо, що воскреслий Ісус у славі Своїй піклується про Свій народ не менше, ніж у ту пору, коли розділяв з нами земне існування, і це підбадьорює і зміцнює нас у молитві. На відміну від Матвія і Луки Марко не включає у своє Євангеліє молитву Господню, але Ісус, Яким Він представляє Його нам, поза сумнівом, заохочував би нас молитися не лише про настання Царства Божого на землі, як і на небі, але і про хліб наш насущний. Багато християн недооцінюють те особисте піклування, яке має про них Бог. Але нам не доводилося чути осуд на адресу тих, хто просить занадто багато або занадто наполегливо.
Зауважимо, що обидва рази Ісус не лише годує натовп, але і дає доручення учням. Чим ми ближче до Ісуса, тим більше вірогідність того, що Він розділить з нами працю співчуття, зцілення і годування, поширюючи Своє служіння Царству на все ширше коло людей. На відміну від магів стародавнього світу, чиї фокуси сприяли заробітку чи репутації, Ісус старається про те, щоб учні розділили з ним Його працю. Християнське життя, підпорядковане ритму слідування за Ісусом, припускає не лише пасивне «годування» – ми у свою чергу стаємо провідниками Його любові до світу.
Зрозуміло, наші ресурси завжди недостатні. Але з цією проблемою постійно має справу Ісус, а не ми. Наше завдання – не пхикати з приводу того, як мало в нас хлібів і риби для нагодування натовпу, а принести ці хліби Ісусу, і нехай Він робить з ними, що визнає за потрібне. Про це постійно нагадують християнам, та все ж потрібно знову і знову прислухатися до цієї вказівки і діяти відповідно, і бути готовими роздати ці хліби, коли Його наказ у черговий раз застане нас зненацька.