«І вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу вам, що родові цьому ознака не буде дана! І покинув Він їх, усів знову до човна, і на той бік відбув.
І забули вони взяти хліба, і крім одного буханця, у човні не мали з собою нічого. А Він їм наказував та говорив: Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової! Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони. А Ісус, знавши те, промовляє до них: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим? Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте? І не пам’ятаєте, коли п’ять хлібів Я ламав на п’ять тисяч, скільки повних кошів із кусків ви зібрали? Вони кажуть до Нього: Дванадцять. А як сім на чотири тисячі, скільки кошиків повних з кусків ви зібрали? І відказують: Сім. І сказав Він до них: Ви ще не розумієте?…»
Давайте згадаємо шкільні роки. Який предмет набрид вам найбільше, від чого ви хотіли б позбавитися? А тепер постарайтеся пригадати (тільки без душевних травм), як ви мучилися, сидячи за партою, доки учитель у двадцятий і тридцятий раз намагався щось втлумачити вам у голову. Уміють учителя дивитися отак скорботно, коли ясно і зрозуміло розповідають щось учням, повторюють і повторюють, а учні усі дивляться спідлоба. Напевно, такий вираз обличчя був в Ісуса під кінець цієї розмови в човні.
Адже Він знав, як важливо для них чим скоріш засвоїти урок. Обстановка ускладнилася. Вже з’явилися фарисеї і вимагають знамення, неначе усе, що робив Ісус, саме по собі не було знаменням. Якого ще знаку чекають вони? Як розуміє цю вимогу Ісус?
Ісус вважає вимогу знамення теж певного роду знаком – симптомом того, що «цей рід», тобто основний напрям сучасного Йому єврейського життя і думки, заскнів у рішучості не приймати Його Звістку, йти своїм шляхом, боротися за своє уявлення про Царство і на власних умовах, а не на Його. Його справи служили знаменнями Царства Божого і Його покликання, і якщо фарисеї не могли чи не бажали бачити цього, отже, їх образ Царства радикально відрізнявся від Його бачення – і, якщо Ісус був правий, від Божого образу. Протиставлення різних концепцій Царства продовжиться до самого кінця цій історії, досягне кульмінації в Ісусовій страті.
От чому Ісус застерігає учнів проти «розчини» фарисейської і Іродової. За допомогою розчини євреї робили звичайний хліб, але на Пасху пекли без дріжджів, на згадку про те, як під час Виходу з Єгипту, позбавлення від єгипетського рабства, похапки встигли випекти тільки прісний хліб. Ісус вимагає остерігатися «розчини» не для того, щоб учні уникали того чи іншого сорту хліба, але щоб вони не спокусилися хибним образом Царства. У фарисеїв було цілком конкретне уявлення: Бог повинен заснувати царство для євреїв, які будуть найсуворішим чином дотримувати Закон, і там не місце різношерстій публіці, яку збирає навколо Себе Ісус. Конкретне уявлення було і в Ірода: було б добре, якби Бог зробив його самого і його спадкоємців істинними царями Ізраїлю. Обидві ідеї дуже далекі від істини, але «цей рід» збивався то в бік однієї з цих концепцій, то в бік іншої. Ісус несе абсолютно іншу концепцію Царства, і дивовижні насичення свідчать учням про те, що Царство дійсно настає, і ширше – свідчать про те, яким воно має бути.
Треба, щоб учні зрозуміли Його правильно. Ісус розрізняє ознаки наростаючої ворожості, і треба, щоб учні усвідомили якнайскоріше, зараз, що Він робить, чому, адже скоро настане момент, коли вони усі підуть в Єрусалим, вже не годувати голодних, але викрити існуючу систему, уразити її в саме серце. Але учні зможуть піти з Ним, тільки якщо зрозуміють, що їх вождь – не просто цілитель або пророк, а щось більше, перед Яким мало що означають фарисеї і навіть цар Ірод. Будучи хорошим педагогом, Ісус не нав’язує учням готового рішення, адже учитель математики не підказує учням відповідь. Вони повинні самостійно розв’язати завдання. Ісус вказав їм на факти; чи зуміють вони зробити висновок?
У цій розмові Ісус цитує слова пророка Єремії (5:21). Це не просто спосіб виразити своє обурення – «що ж ви такі нетямущі!» Це пряме зіставлення: вам загрожує небезпека уподібнитися сучасникам Єремії. Що сталося з євреями в ту пору? Щось дуже схоже на нинішні непорозуміння з фарисеями і Іродом. Люди настільки захопилися власними справами і так мало думали про зло і несправедливість свого суспільства, що Богові залишалося тільки віддати народ його долі, передати його в руки іноземців. Коли люди починають поклонятися іншим богам, ці боги і їх прибічники беруть гору над ними. Про це ж, як ми незабаром переконаємося, Ісус попереджає Своїх сучасників.
Якщо дивитися з берега на переправу по вируючій воді, небезпека, якій піддається утлий човник, захоплює і хвилює серце. Але якщо ви самі гребете в цьому човні, ви знаєте, що збудження досягає піку перед тим моментом, коли починається найголовніше. Спочатку ви пливете спокійною і рівною річкою і бачите попереду тільки розділення потоків. Завдання просте: вибрати напрям. Настає мить, коли ви можете звернути убік і уникнути небезпечного напряму. Ще мить – і вже пізно. Потік захоплює вас за собою, хочете ви того чи ні.
Приблизно про таку ситуацію каже тут Марко. У цьому розділі Ісус розуміє, що вже потрапив у бурхливий потік і той несе Його. Конфронтація між Його місією і конкурентами Царства нестримно наростає. Чим скоріш треба пояснити учням, що відбувається.
І от питання, яке слід задати усім нам: якщо ми вже здогадуємося про місію Ісуса і на ній засновуємо свою віру і надію, чи усвідомлюємо ми, що Він робить зараз, у цю хвилину, і в нашому житті, і у світі в цілому? Які наші слова викликають у Нього зітхання втомленого і розчарованого учителя: «Так ще і не зрозуміли!»