«І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне. І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити. А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!
І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими.
І сказав Він до них: Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі.»
За моїм вікном поліцейські готувалися до мітингу. Вони одягалися, немов спортсмени перед матчем – шоломи, жилети, товсті рукавички, спеціальні прокладки. Але це не гра – усе серйозно. Вони не знали що може – цілком буквально – потрапити в їхню голову чи серце. На вигляд полісмени здавалися спокійними, але всередині звичайно ж наростала напруга. Їм належало вийти назустріч небезпеці, хтось міг отримати травму чи навіть загинути. У нашому світі багатьом людям – зокрема пожежникам, рятувальникам – постійно доводиться стикатися з такими ситуаціями.
Друзі і послідовники Ісуса до небезпек звикли, вони жили в грізний час, всякий, хто народився в ту пору в Галілеї, з дитинства слухав історії про повстання, про те, як святі люди сподівалися на допомогу і заступництво Боже, а кінчали своє життя на хресті. Всякому пророку, всякому вождю чи учителю, який говорив щось нове, загрожувала та сама доля. Учні не могли не розуміти, що, пішовши за Ісусом, вони вже накликали на себе небезпеку. Загибель Івана Христителя, якого Ісус вважав Своїм наставником, тільки ускладнила становище.
Але тепер відбувається щось нове, несподіване. Він «почав їх навчати», – каже Марко, значить, якусь нову думку Ісус міг пояснити учням лише після того, як вони проголосили Його Месією – так шкільний учитель переходить до наступного розділу математики після того, як учні навчаться складати і віднімати, або викладач мови вимушений спочатку розібрати граматику, а потім вже занурюватися в поезію. Новий урок не зводиться до попередження про прийдешню небезпеку, важливіше інше: Ісус свідомо йде назустріч цій загрозі. І це не ризикована гра, яка може обернутися удачею, – ні, Його смерть неминуча. За цим Він і прийшов.
Уявіть собі, що капітан вашої команди попереджає: ми дозволимо супротивнику забити підряд десять голів. Зовсім не до такого готувалися Петро і всі інші. Можливо, вони відмовилися від мрії про військового вождя, але вже ніяк не чекали, щоб Ісус прямо попрямує на хрест. Як казав Чарлі Браун, перемога – це ще не все, але поразка – точно ніщо, а Ісус, схоже, зібрався програти. Гірше за те, Він звав учнів йти разом з Ним, програти разом з Ним.
От у чому суть того, що відбувається, і цим пояснюються «таємничі» натяки Ісуса (натяки, які важко було розгадати учням, коли вони уперше їх почули, і чиє первинне значення нам непросто сьогодні реконструювати), цим же пояснюється і різко негативна реакція Петра, який щойно від свого імені і від імені всіх учнів проголосив Ісуса Месією. Месія не може дозволити світській влади перемогти Себе. Страчений Месія – це Лжемесія.
Так чому ж Ісус запевняє учнів, що це станеться, більше того – має статися?
Марко поступово, розділ за розділом, пояснюватиме нам усе це. Але вже прозвучав певний натяк: «Синові Людському треба багато страждати», – каже Ісус, бо тільки так Він «прийде у славі Свого Отця з Анголами святими». Тільки в такий спосіб можна покласти початок Царству Божому, і Він обіцяє, що деякі з присутніх побачать це на власні очі.
Алюзії так щільно тісняться на цьому невеликому відрізку тексту, що мова стає таємничою, начебто хтось сьогодні густо пересипав свою мову цитатами з Шекспіра і розгадати зміст промови можна було б, лише звернувшись безпосередньо до цих п’єс. (Навіщо це робити? А якщо не можна сказати по-іншому? Адже часом поезія, особливо старовинна, виявляється єдиним засобом для висловлення чогось по-справжньому важливого.) Ісус частково цитує, частково посилає натяками до пророцтв Даниїла і Захарії. У Дан 7 «син людський» представляє народ Божий, що страждає від ворогів-язичників. Пройшовши через страждання «син людський» буде звільнений і прославлений, коли Бог встановить Своє Царство. Ісус показує учням, як Він розуміє Своє покликання і Свою долю як представник Ізраїлю (тобто як Месія), і вони мають бути готові наслідувати Його приклад.
Це – найголовніше, і всякий опір задуму, від кого б він не виходив, сприймається як сатанинський, як те, що йде від Наклепника. Навіть Петро, найближчий сподвижник Ісуса, сприймає все це з людського погляду і не бере до уваги Божий план. Про це слід пам’ятати кожному з нас, адже у всі часи Церква намагається не лише думати, але і діяти «з погляду Божого», а світ сприймає це як безумство. Царство Боже, що настає «і на землі, як на небі», кидає виклик і скидає усі «нормальні» людські уявлення про владу і славу, про все, що має значення в приватному житті і у світі.
Мабуть, Ісус обіцяє, що Царство настане ще за життя деяких з Його слухачів. Мк. 9:1 часто наводять як класичний приклад надії, що не збулася: ніби, Ісус і ранні християни розраховували на швидкий кінець старого просторово-часового світу і початок чогось абсолютно нового. Проте мовою Писання ці слова означають щось інше: Царство Боже, «що прийшло… в силі», – це радикальна перемога, викорінювання глибинного зла, а не знищення усього творіння, яке Бог створив і любить. Ісус обіцяє, що зло буде переможене і Царство настане, оскільки це здійсниться Його стражданням і смертю.
Чому Він так вирішив, і що це означало для Його послідовників, ми скоро дізнаємося. Але вже ясно, що єдиний шлях – це йти за Ним. Слідування за Ісусом – так Марко визначає життя християнина, а Ісус поведе нас не на недільний пікнік, а прямо до небезпеки і вірогідної смерті. А ми на що розраховували – на невеликий «ремонт» нашого життя, і нехай Царство Боже цим обмежиться?