«І багато пішло вслід за Ним, і Він їх уздоровив усіх. А Він наказав їм суворо Його не виявляти, щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги… І погани надіятись будуть на Ймення Його!»
Єпископ опустив голову. Щойно прийшли ще три листи з доносами на неправильне виконання співів під час богослужіння. Бухгалтер його єпархії доповів, що пожертвувань катастрофічно бракує, так що деякі церкви доведеться закрити, причому два чи три священики втратять роботу. Поліція розслідувала справу одного з церковних робітників за серйозним звинуваченням. Один священик, близький друг єпископа, вже два місяці лежав у лікарні і щойно переніс серйозну операцію. А тепер ще єпископа повідомили по телефону, що в його дитини проблеми в школі і він має негайно туди приїхати. Голова єпископа паморочилася від поганих новин. І раптом він згадав вірш, який чув на уранішній службі близько години тому: «…І погани надіятись будуть на Ймення Його» (так Матвій цитує пророка Ісаю).
Тоді в уяві єпископа виникло африканське село, де юний законовчитель пояснював людям, чому вони повинні наслідувати Ісуса у своєму прагненні до Царства Небесного, а не залучатися до популярного революційного руху. Неподалік був видний щойно зведений шпиталь і новий колодязь. Потім єпископу уявився величезний натовп парафіян у Латинській Америці, які серед убогості і відчаю влаштували свято на честь Божої любові. Він подумав про становище християнських церков на Близькому Сході, в оточенні ворожих релігійних груп. Ці церкви стикаються з такими проблемами, яких ніхто в західному світі не може навіть собі уявити. Єпископ знову побачив обличчя пакистанців, які принесли хрестити свою першу дитину в сільську церкву. І, нарешті, він згадав підлітків, над якими минулого вечора він сам звершив обряд конфірмації[*] . Усі ці історії зливалися в одну довгу Історію однієї Людини на ім’я Ісус, однієї надії світу. Так або інакше, і ці листи, і ці телефонні дзвінки, і тривожні звіти є частиною цієї Історії.
І єпископ відчув те, про що Матвій намагається сказати нам у наведеному вище уривку. От Ісус, оточений супротивниками з усіх боків. Його послідовники ще не усвідомили до кінця, що Він робить. Куди б Ісус не попрямував, люди приходять до Нього за зціленням, за вигнанням з них бісів. Люди хочуть, щоб Він їм давав усе, чого вони потребують. У той же самий час число Христових супротивників росте, серед них – сам цар Ірод. Впливові релігійні групи створюють нові проблеми, зводять підступи, нашіптують, що Ісус у змові з дияволом. Христос передбачає, до чого все це призведе, але продовжує йти Своїм шляхом, бо заздалегідь знає всю Історію світу.
Цей уривок починається з цитати з Ісаї 42:1, де говориться про Отрока Господнього, який принесе благословення Боже і Його справедливість у світ. Це саме те, що слід було зробити Месії, майбутньому Царю. Але як же Отрок може впоратися з такою місією? Явно не за допомогою залякування, не б’ючись і не наводячи жах.
Матвій озирається на весь шлях, пройдений Ісусом, і бачить у Ньому Отрока Господнього із самого початку виконання Ним Свого призначення. Це історія Того, на чиє ім’я «погани надіятись будуть».
Але як видно з Євангелія, народи – не лише поганські, але, на жаль, і Ізраїль, – схильні до насильства, зарозумілості і самовпевненості. Серед будь-якого народу завжди було багато тих, хто хоче більше грошей, більше землі, більше безпеки і вищого соціального статусу, хто готовий битися за ці земні блага. Великі і могутні в цьому світі хочуть бути упевненими, що їх голос чутний на вулиці, – адже того, хто голосніше кричить, швидше починають слухатися. Але не такий шлях Отрока Господнього.
Отже, ті люди, які хочуть зайняти перше місце, готові зіштовхнути інших зі свого шляху. Якщо вони бачать гілку, що схилилася, то зламають її без роздумів і охоче погасять майже згаслу свічку. Але не так діє Отрок Господній: Він – яскраве світло і надія народів. І всі трудівники Христової церкви, на яких чиниться тиск з усіх боків, зможуть знайти в Ньому нову надію.
Єпископ підвів голову і окинув поглядом кімнату. Проблеми ще не були вирішені, і на нього чекав важкий день. Але Він був частиною Історії – історії про Отрока Господнього, який буде з ним поруч і допоможе в усіх насущних справах.
[*] Конфірмація – обряд прийому в церковну общину підлітків, що досягли певного віку (у Католицькій і деяких протестантських церквах).