«Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів? Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів. А Він знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його? І коли Вельзевулом виганяю Я демонів, то ким виганяють сини ваші? Тому вони стануть вам суддями. А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже. Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв’яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує.
Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає. Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!»
Як їм вдалося створити таке диво? Ми стояли перед одним з найбільших соборів середньовічної Франції. Він був величезний і величний, але в той же час його контури були такі прекрасні і тонкі, що здавалося, ніби будівля ширяє у повітрі, відкриваючи ворота до Небес. Навіть будівельник XXI ст., забезпечений усією складною сучасною технікою, навряд чи зможе створити щось подібне. Як же це вдалося людям тисячу років тому?
Я не знаю відповідей на подібні запитання, які часто виникають, коли мова заходить про великі досягнення, що перевершують звичайні людські здібності. От юний скрипаль, чия велична і прекрасна музика з уявною легкістю лунає в повітрі, викликає в слухачів трепет і благоговіння. Як йому це вдається?
Таке питання ставили і про Ісуса. Для того, щоб зціляти і воскрешати, було недостатньо майстерності і художнього смаку середньовічних будівельників; тут не допоможуть і тривалі години вправ музиканта перш ніж він виходить на сцену. Те, що здійснював Ісус, вимагало володіння такою владою, яка може присоромити будь-якого світського володаря. І Ісусові супротивники стверджували, що вони знають джерело Його влади: Він виганяє бісів силою бісівського князя Вельзевула.
Вельзевул – одно з імен диявола, сатани, обвинувача, хоча буквально це слово означає «повелитель мух» або «повелитель скверни». За часів Ісуса так називали князя бісівського, щоб не вимовляти його справжнього імені. Але чому деякі люди вірили, що Ісус діє спільно з цим князем?
Бо інакше вони мали визнати, що Христос зціляє і виганяє бісів владою і Духом істинного Бога Ізраїлю. А це означало б визнати, що від Бога і усі діяння Ісуса, зокрема прийняття Ним ізгоїв суспільства, і оголошення про настання Царства Небесного. Виходило, що участь євреїв у національно-визвольному русі вже не відповідає волі Божій. Усе це треба було визнати, забувши про те, чому учили їх традиційні учителі – фарисеї.
Звинувачення в змові з дияволом було рівносильним звинуваченню в чаклунстві. Якби Ісусовим супротивникам вдалося переконати людей у тому, що Він використовує чорну магію, це означало б кінець Його вчення про Царство.
Саме це звинувачення є переконливим свідченням того, що Ісус дійсно здійснював чудеса, описані Матвієм та іншими євангелістами. Ви ж не станете запитувати будівельника звичайного будинку або посереднього музиканта, якою силою їм вдалося виконати своє завдання! Люди поставили б таке запитання про Ісуса лише в тому випадку, якщо б Він здійснював дійсно щось незвичайне. Інакше в ранньої церкви після воскресіння Христового не було б жодних причин згадувати давні чутки про те, що Ісус був у змові з дияволом.
Відповідь Ісуса на це звинувачення так само дивна, як і Його зцілення. Хіба став би сатана протидіяти сам собі, запитує Він. Диявол може дати комусь владу, допомогти людині здобути земні багатства і славу. Але якби сам диявол наділив когось владою боротися зі своїми підручними – бісами, це означало б, що він з’їхав з глузду. Якщо людина зводить будинок, вона навряд чи захоче зруйнувати частину своєї будови; якщо сатана прагне зміцнити свою владу над людьми, він навряд чи дозволить Ісусові виганяти з них бісів.
До усього іншого, і до Ісуса серед євреїв були люди, здатні виганяти бісів; їх прославляли, а не підозрювали в змові з дияволом. Але Ісус не лише виганяв бісів, Він робив щось більше, розкриваючи перед людьми образ Царства Божого в усій його величі. І це дає відповідь на питання, якою владою Христос творив дива.
У віршах 29-30 фактично говориться про те, що Він вже зробив. Адже Ісус вже «зв’язав сильного» – отримав перемогу над дияволом, і тепер має владу «розграбувати його володіння» – вигнати бісів, що опанували людей. Згадаємо уривок 4:1-11, де говориться про перемогу Ісуса над спокусами, яким Його піддав диявол; це сталося ще до того, як Христос вступив на шлях виконання Своєї місії.
Останнє попередження Ісуса (у віршах 31-32) часто глибоко хвилює відданих читачів. Про який смертний гріх тут йде мова? Про те, що не можна вважати справи Святого Духа диявольськими витівками. Тим, хто зробить таке звинувачення на Духа, не буде прощення, оскільки тим самим вони перерубають усі шляхи, якими до них може прийти це прощення. Якщо ви назвете отруєною дорогоцінну воду в єдиній пляшці, то приречете себе на смерть від спраги.
Попередження Ісуса про те, що спротив Святому Духові – страшний гріх, не повинне так вже хвилювати людей, оскільки сам страх згрішити проти Святого Духа означає відсутність цього гріха. Серйозно замислитися над цим Ісусовим попередженням варто лише тим, хто досі може сказати про Христа: «Мабуть, Він божевільний», – або ще щось гірше. Адже заперечувати, що Ісус дійсно приніс у світ Царство Боже, – означає позбавити себе можливості користуватися благами цього Царства, одним з яких є прощення. Коли ми ставимо запитання: «Як він це зробив?», це не просто дозвільна цікавість.