«Послухайте ж притчу про сіяча. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам’янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро.»
Я стояв спантеличений. До цього я йшов уздовж живоплотів, які тягнулися справа і зліва від мене, а тепер побачив таку ж загорожу прямо перед собою. Там, де я стояв, трава була сильно утоптана, значить, до мене тут вже побувала безліч людей. Я знаходився у величезному лабіринті, спроектованому в саду перед особняком з таким розрахунком, щоб здаватися нескладним, але заманювати подорожніх у безліч глухих закутків. На мене чекали знайомі, які з нерозумінням поставилися до мого дитячого бажання здолати лабіринт. Нарешті я зрозумів, що остаточно заблукав, здався і витягнув з кишені його схему. Мені треба було передусім визначити, де я знаходжуся, – тільки тоді я зрозумію, куди треба йти, щоб дістатися до центру лабіринту і потім з нього вийти. Це було не так легко, як здавалося, але врешті-решт мені вдалося вибратися, інакше ви б зараз не читали цю книгу.
Багато притч Ісуса схожі на лабіринт, центр якого повинні відшукати самі слухачі. Але багато хто просто губиться в лабіринті, і на цей випадок Христос забезпечує їх схемою, по якій люди можуть зорієнтуватися. Насправді існувала древня єврейська традиція – пропонувати тлумачення хвилюючих притч, сенс яких люди не могли зрозуміти самостійно.
Хорошим прикладом є популярний в єврейському середовищі 7-й розділ Книги пророка Даниїла, до якого часто зверталися Ісус і Його послідовники. Розділ починається з опису страшних чудовиськ, що виходять з моря. Далі відбувається сцена Божого суду на небесах, Який відправляє на страту головне чудисько; після цього «як би Син людський» наближений до престолу Всевишнього. Пророку Даниїлу було дано таке пояснення: чотири чудиська – це чотири царства, а Син Людський втілює всіх Божих людей, святих Всевишнього. Це типовий лабіринт з картою, як і притча Ісуса про сіяча разом з її тлумаченням.
Як і в багатьох лабіринтах, є кілька невірних шляхів тлумачення і лише один – правильний. У відгуках людей на розповідь про Царство Боже Ісус вже бачив ті шляхи, які неминуче заведуть їх у глухий кут. Тому Він і запропонував їм єдиний варіант поведінки, здатний допомогти їм уподібнитися зерну, що приносить багатий урожай.
Але ж навіть Ісусові учні чекали, що для затвердження Царства Небесного на землі Господь явиться в сяйві Своєї слави. Вони вірили, що тоді вітер оновлення промайне через Ізраїль, приносячи свободу, справедливість і мир усім народам. Замість цього люди слухають скромного проповідника, що говорить загадками, чиї слова можуть тільки заплутати їх.
Але такий спосіб був і залишається угодним Богові, на що є вагома причина. Щоб Йому не довелося засудити цілий світ за вищими критеріями справедливості, Бог дає людям час, коли вони під керівництвом Господа і з Його допомогою зможуть знайти шлях до серця лабіринту. Якби цього часу, призначеного для покаяння, не було, то кожна людина була б захоплена Божим судом у своєму власному глухому куту.
От чому слово таке важливе в питанні про пастирство Ісуса і ранньої церкви. Ісус несе у світ слово Боже про Царство Небесне. Як вважав ще пророк Ісая, слова можуть змінити серце людини, а потім і її життя зсередини. Слова – це духовна карта для людей, за допомогою якої вони самі зможуть знайти свій шлях.
Але далеко не всі люди, що чують Ісусові слова, використовували їх правильно, і це триває досі. Тому тлумачення притчі про сіяча було важливе не лише для слухачів Ісуса, але і для сьогоднішніх християн. Деякі дозволяють бісам відразу ж вкрасти цінне слово проповідника. У багатьох таке слово викликає цинічну чи глузливу реакцію. Деякі люди відразу демонструють розуміння слова і готовність його наслідувати, але коли Євангеліє починає пред’являти свої вимоги, виявляється, що насправді Ісусові слова ніколи не досягали їх сердець і не могли в них укоренитися. Є і такі люди, в яких слово Боже навіть укорінюється в серці, але одночасно проростають будяки, здатні задушити ніжні паростки цього слова. Усі описані варіанти – це шляхи, що ведуть у глухий кут лабіринту. Читаючи сьогодні цю притчу, ми повинні запитати себе: чи не застрягли ми самі в якомусь глухому куту? Чи не загрожує нам небезпека зреагувати на слово Боже одним з описаних способів?
Далі в уривку з Євангелія говориться про зерно, яке дійсно принесе добрий урожай. Відповідно до цієї «карти», досягнути цього можна, лише слухаючи і розуміючи. Це вимагає часу і частенько зовсім не просто. Можливо, для цього недостатньо нашвидку прочитати Священне Писання, іноді побувати в церкві і послухати проповідь священика. Доведеться ретельно обмірковувати кожне слово Боже, поки воно не дасть «паростки» у нашому серці. Треба очистити душу від каміння і будяків. Але коли ми почнемо ясно розуміти те, що чуємо або читаємо, це означатиме, що ми близькі до мети – до центру лабіринту. Тоді можна буде сподіватися, що ми не лише досягаємо успіху в справі власного спасіння, але і стаємо «насінням» Царства Божого, здатним, у свою чергу, приносити «багатий урожай».