«Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.
Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його. Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне.
Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу!»
Чому Бог нічого не робить?
Можливо, саме це питання найчастіше ставлять християнським духовним лідерам, а також проповідникам інших релігій. Адже життя людини і її сім’ї часто руйнують жахливі трагедії. Тирани і шахраї здійснюють свої підступні плани, підпорядковуючи людей своїй волі, і усе це сходить для них з рук. Чутливі, прагнучі справедливості люди знову і знову запитують: чому Господь мовчить? Чому Він не втрутиться і не зупинить усе це беззаконня?
Притчі, про які говориться в цьому уривку, не є прямою відповіддю на ці питання. Ймовірно, у цьому житті ми і не зможемо отримати задовільну відповідь. Але ці притчі дозволяють зрозуміти, що Боже управління світом здійснюється не так вже відкрито і прямо.
Подумайте, чи дійсно нам би сподобалося, якби Бог негайно зважував кожен наш вчинок, оцінював його за критеріями абсолютної непогрішності і карав нас за щонайменший гріх? Уявимо, що Бог втрутився і зупинив геноцид, але одночасно почав засуджувати будь-які наші непристойні вчинки і бажання. Чи готові ми заплатити за втручання Боже таку ціну? Невже ми вважаємо, що Він повинен втручатися в певні події за нашим бажанням, а після цього тільки спостерігати за нами здалека?
Усі наведені вище притчі говорять про очікування, а саме це здається нам найважчим. Фермер чекає, коли урожай дозріє, засмучуючись, що разом з пшеницею ростуть куколі. Птахи чекають, коли з маленького гірчичного зернятка виростуть великі кущі, корисні для влаштування їхніх гнізд. Жінка, яка випікає хліб, повинна дочекатися, коли тісто зійде на дріжджах. Таке і Царство Боже.
Звісно ж, Ісусові послідовники не хочуть чекати. Якщо Царство Боже там, де їх Учитель, якщо воно народжується в кожному Його вчинку, то вони бажають отримати все відразу. Учні не цікавилися Божими задумами про терміни прийдешніх подій, – на їх думку Бог мав узгоджувати Свої дії з їх власним розкладом.
У першій історії варто звернути особливу увагу на те, що слуги фермера хочуть негайно піти і виполоти всі куколі з пшеничного поля. Але хазяїн зупиняє їх, оскільки у своєму завзятті очистити поле слуги неодмінно повидирають і пшеницю. Можливо, розповідаючи цю притчу, Ісус мав на увазі Своїх революційно налаштованих сучасників, які прагнули увірватися на Боже поле і висмикнути все, що вони вважали куколями. В Ізраїлі було багато груп, включаючи деяких фарисеїв, які були готові битися не лише з язичниками, але і зі своїми єдиновірцями, готовими піти на компроміс із завойовниками. Ці «слуги хазяїна» нетерпляче чекали, коли нарешті Бог почне діяти і покличе їх на допомогу. Але Ісус хотів переконати людей, що істинне Царство Боже таким шляхом не прийде, що Господь діє інакше. Суть притчі про куколі і пшеницю – заклик слуг Божих до терпіння, але Ісус говорив тут і про терпіння самого Бога. Хоча Господу завжди неприємно бачити Своє пшеничне поле зарослим куколями, Він не хоче дуже рано починати його прополку, щоб не знищити пшеницю разом з ними.
Багато Ісусових послідовників розуміли, що Він говорить про Боже співчуття – про те, що Бог відкладає Свій суд, даючи можливість врятуватися більшій кількості людей. Апостол Павло та інші ранньохристиянські письменники дотримувалися саме такої думки. Услід за Ісусом вони свято вірили в те, що Царство Небесне дійсно настане через роботу, що здійснюється Христом. Утвердження цього Царства буде поступовим, схожим на те, як тісто здіймається на дріжджах або повільно росте пшениця.
Але в дні Ісуса (та і зараз) слова про те, що Бог відкладає Свій остаточний Суд, деякі розцінюють як твердження, що Бог не діє і не піклується про людей. Але ж ми добре знаємо, що сам Христос був дуже активний, і повний співчуття. Він бився із злом і перемагав, але попереджав, що остаточна перемога над ворогами Божими ще попереду.
Ми, що живемо після Голгофи і Пасхи, знаємо, що в ті дні Бог насправді діяв активно і вражаюче. І тепер нам слід пам’ятати, що Бог вже втрутився в справи світу і наставив людей на шлях істинний. Тепер ми повинні терпляче чекати, коли наслідки Його роботи повністю являть себе, але вже не як люди в темній кімнаті, що чекають, щоб хтось прийшов до них із запаленою свічкою. Ми подібні до людей перед самим світанком, які знають, що сонце вже почало сходити, і чекають, коли ж воно нарешті досягне зеніту і освітить усе навколо.