«Прийшовши ж Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: За кого народ уважає Мене, Сина Людського? Вони ж відповіли: Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків. Він каже до них: А ви за кого Мене маєте? А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого! А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі! Тоді наказав Своїм учням, щоб нікому не казали, що Він Христос.»
Тібетські буддисти вірять у переселення душ; коли людина помирає, її душа може переселитися в дитину, що народилася в той же момент. Тому після смерті далай-лами (тібетського духовного лідера) починаються пошуки такої дитини. Її забирають із сім’ї і виховують як майбутнього далай-ламу. Жителям Заходу, які високо цінують свободу вибору свого майбутнього, така поведінка здається дивною. Навіть монархи мають право зректися престолу, а в далай-лами подібного вибору немає.
У древніх євреїв усе було по-іншому. Вони вірили, що Бог пошле їм Свого Помазаника – істинного царя, який стане на чолі визвольного руху в Ізраїлі і принесе нарешті мир і справедливість на землю. Ніхто не знав, де і коли мав народитися Божий помазаник, хоча багато хто вірив, що Він буде прямим нащадком царя Давида. Згідно з пророцтвом Михея 5:2-3 (процитованому Матвієм у 2-му розділі), майбутній цар мав народитися у Віфлеємі. Івритом і арамейською мовою, прийнятих в Ізраїлі, помазаного царя називали «Месією».
Яким буде цей Месія? Як люди дізнаються, що Він з’явився? Цього ніхто точно не знав, але найчастіше Месію уявляли царем, який здобуде перемогу над усіма язичниками і зробить Ізраїль вільним і незалежним. Деякі бачили в Ньому священика, якому належить очистити Храм і встановити в ньому нове богослужіння. Усі євреї вірили в те, що Месія виконає Священне Писання і встановить нарешті Царство Небесне на землі. Але ніхто не мав ясного уявлення про те, як саме все це відбуватиметься. У I ст. Р. Х. вже з’являлися і зникали декілька уявних месій, у кожного з яких були свої прибічники. Стати відомим як претендент на роль месії – означало привернути до себе ворожу увагу влади.
Тому у вирішальний момент Ісус відводить Своїх учнів досить далеко від Єрусалиму – до Кесарії Пилипової. Це місто розташоване на півночі Ізраїлю, за межами володінь Ірода Антипи, приблизно в двох днях шляху від моря Галілейського. Там Христос ставить Своїм учням найважливіше запитання: «За кого вважають люди Сина Людського?» (в. 15). Це означає: «За кого люди приймають Мене?» Ісус, звичайно, знав заздалегідь, яку відповідь зараз почує, але Він хотів, щоб апостоли вимовили її самі.
Слова апостолів дають нам ясне уявлення про те, як сприймалася діяльність Ісуса в той час. Багатьом Він здавався схожим на великих пророків старовини, які безстрашно проповідують Слово Боже і викривають негідних володарів. Але ж учні знали Ісуса як лагідного, ласкавого друга маленьких дітей, що дарував заспокоєння і зцілення усім, хто потребував Його.
Ісус жив і діяв не лише як пророк, що передбачає майбутнє і проповідує Слово Боже. Він був Месією, Царем, обраним самим Богом для того, щоб змінити жорстокі закони життя того часу. Такого висновку і дійшли апостоли; тому Петро, висловлюючи спільну думку, відповів на Ісусове питання так: «Ти Христос, Син Бога Живого!».
Важливо підкреслити, що в той час слова «Син Божий» не означали «другу особу Трійці». Поки в апостолів не було і гадки про те, що Ісус сам є Господом. Тільки після Христового воскресіння Його учні повірять, що Ісус весь час був набагато тісніше пов’язаний з єдиним Богом Ізраїлю, ніж вони могли собі уявити. «Син Божий» – біблійні слова, які означають, що Цар є особливим представником Бога (див. наприклад, 2 Сам. 7:14; Псалом 2:7). Але в цих слів було і інше, глибше значення, про яке ніхто до того часу не здогадувався. Щоб правильно зрозуміти цей розділ, не варто сприймати слова Петра в тому їх сенсі, якому судилося розкритися лише пізніше. А доки апостоли виразили своє ставлення до Ісуса так: «Ти – істинний Цар. Ти той, на кого чекав Ізраїль. Ти Божий Син, про якого говорилося в псалмах і пророцтвах».
Апостоли знали, що дуже ризикують, бо ці слова означали не лише їх готовність приєднатися до пророчого руху, але і кидали виклик правлячому цареві, ставлячи під питання його право на владу. Якщо Ісус – істинний цар, то Іродові, і навіть далекому цезареві краще остерегтися. Не кажучи вже про священиків…
Спочатку здавалося, що Ісус попросту утілює в життя мрії апостолів. Петро оголосив, що Ісус є Месією, і в Ісуса знайшлися добрі слова для цього учня. Ім’я Петро (арамейською – Симон) означає «скеля», «камінь», і Ісус обіцяє, що завдяки своїй відданості Петро стане основою нової «будівлі» зведеної Христом. Як Бог дав Аврааму ім’я, що означає, що він буде прабатьком безлічі народів (Бут. 17:5), так і Ісус тепер дає Симону нове ім’я – Петро, Камінь.
Більше того, у Нагорній проповіді Ісус розповідав притчу про людину, яка звела свій будинок на камені (7:24), і тепер Ісус заявляє, що Він зробить те ж саме. Тут нам треба згадати про те, що велике місто Єрусалим стоїть на скелястій вершині гори Сіон. За традиційними віруваннями євреїв, Єрусалимський Храм є місцем, де Небеса зустрічаються із землею, і там можна відшукати ворота в інший світ. Ісус заявляє, що Він перебудовує цей куточок Божого світу на землі.
Насправді, звичайно, Христос не збирається будувати нове місто чи зводити новий Храм. Він хоче створити общину людей, які віддані Богу і приймають Ісуса як помазаного Богом царя. І ця община утворюється тут і зараз – у Кесарії Пилиповій, після слів Петра.
Певний час усе це мало залишатися глибокою таємницею, інакше усім ним загрожувала смерть. Але для тих, хто, подібно до Петра, визнав Ісуса з Назарету істинним Божим Месією, Христос дає таку обіцянку: вони стануть людьми, за допомогою яких Живий Бог преобразить світ, вознесе землю на новий ступінь, – до життя в справедливості і мирі. Заявляючи про свою віру, Петро стає засновником цієї общини Божих людей. Йому ще багато чому доведеться навчитися, виправити безліч помилок (включаючи описану в наступному розділі Євангелія). Але так мало статися. Адже нова Ісусова община складатиметься з багатьох прощених грішників.