«Коли пробували вони в Галілеї, то сказав їм Ісус: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб’ють, але третього дня Він воскресне. І тяжко вони зажурились…
Як прийшли ж вони в Капернаум, до Петра підійшли збирачі дидрахм на храм, та й сказали: Чи не заплатить ваш учитель дидрахми? Він відказує: Так. І як він увійшов до дому, то Ісус попередив його та сказав: Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих? А як той відказав: Від чужих, то промовив до нього Ісус: Тож вільні сини! Та щоб їх не спокусити, піди над море, та вудку закинь, і яку першу рибу ізловиш, візьми, і рота відкрий їй, і знайдеш статира; візьми ти його, і віддай їм за Мене й за себе…»
Ісус говорив Своїм послідовникам, що вони будуть «ловцями людей», але не грошей! (4:19). Це одна з найбільш незвичайних історій в усьому Євангелії. Що ж вона означає?
Уявіть щось подібне в наші дні. Одного разу єпископ припаркував машину за огорожею будинку. Він знав, що, згідно з розпорядженням міської ради, за це з нього зажадають платню, і, дійсно, через декілька хвилин у його двері подзвонив поліцейський. Єпископ вважав, що стягувати плату із служителів церкви несправедливо, але замість того щоб сперечатися він сказав своєму помічникові: «Послухай, там по дорозі їде сміттєвоз. Коли він зупиниться, залізь всередину і знайди там стару упаковку від сигарет. Дістань з неї чотири монети і віддай їх поліцейському за парковку машини, щоб він від нас відчепився».
Це, звичайно, не зовсім вдалий приклад, але він передає загальний сенс історії, розказаної Матвієм. Усі євреї мали щороку віддавати невелику суму грошей на Єрусалимський Храм, але Ісус не вважав цей податок правомірним. Йому не подобалося в улаштуванні Храму і багато що інше, набагато важливіше; тому Ісус вважав його «домом, збудованим на піску», який буде зруйнований (7:26-27). Місце, яке мало бути прекрасним і священним, стало «печерою розбійників» (21:13), і Божий суд був готовий обрушитися на нього (24:2). Цьому «дому на піску» протиставлена нова «будівля» – Церква, яку Ісус будує «на камені» (16:18).
Але час ще не настав. Рядовий збирач податків у Галілеї був не тією людиною, з якою варто було боротися Христу. Йому ще не скоро доведеться перевертати в Храмі «грошомінам столи, та ослони продавцям голубів» (21:12). В той момент краще було не кидати виклик священнослужителям Храму, а просто заплатити податок.
Цікаво, що в Євангелії від Матвія не говориться прямо, що Петро пішов, упіймав рибу і знайшов монету, як обіцяв Ісус. Нам треба здогадуватися, чи дійсно сталося це маленьке диво або слова Ісуса були лише жартом. Можливо, Він мав на увазі, що Петро має впіймати рибу і просто продати її, щоб заплатити податок. В інших Євангеліях такої історії немає. Сам її тон натякає на те, що Ісус несерйозно ставиться до всієї системи податків. Він не дає твердої обіцянки неодмінно заплатити податок, але і не заявляє про відмову зробити це (посилаючись, наприклад, на корумпованість усієї системи). Подібна тактика – це спосіб потягнути час.
Історія з податком на потреби Храму схожа на дивні Ісусові притчі, значення яких Він теж не пояснював натовпу. Але настане час, коли Він говоритиме про Єрусалимський Храм більш відкрито, прямо і викликаючи в оточення страх…
Ця історія упереджає цей момент. Її сенс не в тому, що в Христа є влада зробити так, щоб у роті в риби з’явилася монета. І Матвій зовсім не зображує тут Ісуса доброчесним громадянином, який завжди знаходить спосіб заплатити необхідні податки. Суть історії в тому, що Ісус – хороший стратег, який керувався тим же правилом, якому учив апостолів: бути мудрими, як змії, і невинними, як голуби (10:16). Можливо, ця історія може послужити моделлю для поведінки Ісусових послідовників, які моляться, чекають і будують плани боротьби із «сильними світу цього», проповідуючи Євангеліє Царства Божого.