«А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник! Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі. Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них.»
Серіали – ознака сучасної культури. Вони ділять нас на тих, хто любить їх, і тих, хто їх ненавидить. Деякі люди знають усе про кожного персонажа серіалів, читають про них статті в журналах, пишуть їм листи, обговорюють з родичами і друзями, що їх героям слід робити в наступній серії. Але безліч інших людей знаходить серіали жахливими, і вони не в змозі дивитися їх довше за п’ять хвилин. Зізнаюся, я завжди належав до другої групи. Сподіваюся, що половина моїх читачів не викине через це мою книгу. Врешті-решт, цей розділ присвячений примиренню людей з різними поглядами.
Нещодавно я помітив, що в серіалах, які дивляться деякі мої родичі, завжди є присутнім конфлікт, розбіжності між батьками і дітьми, братами чи сестрами. Іноді в цих серіалах пропонується модель поведінки людей у конфліктній ситуації, що допомагає зрозуміти, як можна справедливо розв’язати складну проблему і спробувати зрозуміти чужу точку зору.
На жаль, у житті це відбувається рідше, ніж у серіалах. Що ж, добре, нам усім потрібні уроки. Якщо люди спостерігають за тим, як вигадані персонажі улаштовують свої сварки, є шанс, що вони почнуть так само діяти і у своїх конфліктах. У сучасній культурі настав час, коли примирення украй потрібне, і уривок з 18-го розділу Євангелія від Матвія – основа основ цього мистецтва. Я намагався пам’ятати сказане в ньому кожного разу, коли був вимушений брати участь у нелегких спорах з членами власної сім’ї чи колегами. Цей уривок строго практичний і в той же час цілком ідеалістичний – непогане поєднання.
Ми знаємо, що відбувається за відсутності примирення у великому масштабі: терористи-смертники підривають бомби, загарбники розв’язують жорстокі репресії. А в дрібнішому масштабі ми бачимо розділені церкви, сім’ї, що розпалися, ворожнечу між сусідами.
Багато хто з нас вважає за краще прикидатися, що все гаразд, замазавши тріщини і проковтнувши свій гнів і обурення, хоча усередині все кипить від люті. Інший варіант – просто уникати людей з іншими поглядами і робити вигляд, що їх не існує. Іноді у вас і не буде іншого виходу, наприклад якщо вас образить незнайомець на вулиці. Але зазвичай такий шлях призводить до катастроф.
Багато християн вважають, що забути про неприємну подію – це і є справжнє прощення. Але якщо хтось поводився агресивно, аморально, брехав, залякував і кривдив когось, нічого доброго не вийде, якщо ми примиримося з усім цим без з’ясування причини. Простити – не означає сказати «нічого страшного» або «це не має значення». У кожному випадку вам не треба прощати все що завгодно, а просто прояснити ситуацію. Прощення потрібно, коли сталося щось, що дійсно має значення, коли ви хочете припинити сварку, люблячи іншу людину і приймаючи її не дивлячись ні на що. Тому дуже важлива послідовність кроків, рекомендована Ісусом у цьому уривку.
Спочатку вам треба зустрітися з людиною один на один. Це вимагає і сміливості, і упокорювання, бо обвинувачений може відповісти вам зустрічним звинуваченням, можливо, у чомусь справедливим. Хоча, звичайно ж, не завжди обидві сторони заслуговують засудження в рівній мірі.
Якщо це вийде – чудово. (Я не один раз відчував задоволення від примирення і після власної вимови комусь, і після того, як мене справедливо висварили за щось.) Але якщо після молитов і роздумів ви розумієте, що не були почуті, візьміть із собою одного чи двох надійних свідків. При цьому вам слід вибрати людей, які здатні сказати вам навіть неприємну правду, якщо це знадобиться. (Слова «одного чи двох свідків» узято із старозавітного закону.)
Самим останнім кроком може бути оприлюднення вашого звинувачення місцевому зібранню послідовників Христових, яке пізніше стало називатися «церквою». Але в дні Ісуса і певний час після Його смерті та воскресіння християни могли зустрічатися в місцевих синагогах. Говорячи про «церкву», Ісус, ймовірно, мав на увазі невеликі групи, які можуть збиратися для молитви, обговорення Його вчення і способів жити відповідно до нього. Саме таким зібранням оновлених Божих людей і треба буде повідомляти про всі невирішені спори і звинувачення.
Тепер – про найскладніше і найнеприємніше для слуху сучасного християнина. Ісус каже, якщо ж людина все таки не захоче поступитися і примиритися з думкою всього зібрання, її треба вважати ізгоєм. Апостол Павло наполягатиме на ще жорсткішому ставленні до тих, хто упирається в гріхах (див. 1Кор. 5). Нам це не подобається, але які альтернативи? Якщо скоєно справжнє зло, примиритися з ним означало б зруйнувати єдність і дружбу в групі християн. Примиритися можна лише в тому випадку, якщо проблема розв’язана.
Разом з цими важкими правилами Ісус дає Своїм послідовникам прекрасні хвилюючі обіцянки. Він каже про те, що в боротьбі за створення християнських сімей, співтовариств і церкви Бог буде з нами. Усі наші дії на землі мають небесне віддзеркалення. Тому, коли ми молимося разом у храмі чи просто в групі християн, ми можемо бути впевнені, що Бог почує і відповість нам. Головною для християн залишається велика обіцянка Господа, яка свідчить: «Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них». Звичайно, це стосується і багатьох тисяч християн, хоча Ісус надихає навіть найменші групи, які особливо цього потребують. Значить, ми відчуватимемо присутність Господа, і при цьому Він знатиме найпотаємніші таємниці наших сердець. Якщо ми поставимося до цього серйозно, то завжди намагатимемося досягти примирення, з надією і з радістю чекаючи повернення в церкву «заблукалих овець».