«Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.»
Однією з найбільших подій XX століття було заснування Міжнародного суду, який розташовується в Гаазі (у Нідерландах). Слід визнати, що це свідчить про вражаючий стрибок вперед у розвитку світового правосуддя. До недавнього часу навіть проектування будь-якого міжнародного закону було важким завданням. Але за останнє століття ми стали свідками жахливих масових злочинів проти людяності, і члени світової спільноти вирішили, що більше не можна спостерігати за ними зі сторони.
Справедливість – одне з найпотаємніших бажань людства. Коли її немає, ми в глибині душі відчуваємо, що відбувається щось неправильне. Справедливість важко виявити, і ще важче запровадити її на практиці, що ніколи не зупиняло людей, які шукають справедливості. Це поняття означає не просто покарання аморальності, але щось набагато більше – повернення світу до первинної рівноваги.
І християни, і юдеї (як і послідовники деяких інших релігій) переконані в тому, що наше пристрасне бажання справедливості походить від Самого Бога. Багато хто вірить, що врешті-решт Бог встановить справедливість у всьому світі, про яку Гаагський суд може тільки мріяти. Тільки тоді світ буде приведений до ладу.
Частиною біблійної картини майбутнього є відновлення справедливості в результаті приходу Сина Людського. В останній проповіді Ісуса з Євангелія від Матвія ми зустрічаємося не із звичайною притчею, а з описом небесної сцени, яка виглядає продовженням 24-го розділу. Ісус буде поставлений як правитель світу, займе почесне місце («засяде на престолі слави Своєї»), і усі ми станемо свідками Його праведного суду.
Згадка про пастуха, який відділяє овець від козлят (вірші 32,33), другорядне стосовно суті цього уривка, як би сильно тема різної оцінки народів не володіла уявою читачів. На Близькому Сході і зараз кіз і овець пасуть разом, але на ніч менш стійких до холоду кіз відводять у тепліше місце.
Отже, про що ж ця розповідь?
З одного боку, вона розповідає про «останній суд». Західні християни знайомі з цією ідеєю завдяки картинам і багатьом класичним творам. Але той критерій Господнього суду, який представлений у цьому уривку, виглядає для нас досить несподіваним. Усе залежить від того, як люди поводилися з «одним з найменших братів» Господніх. Хто ж такі ці брати?
Ісус якось сказав, що для Нього брат, сестра і мати – це ті, «хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме» (12:50). Значить, ті євреї, які не прийняли Ісуса як Месію, будуть судимі залежно від того, як вони ставилися до Його послідовників (яких Він вважає членами Його справжньої сім’ї).
Звичайно ж, у цьому уривку з Євангелія говориться і про те, що християни повинні піклуватися про будь-яку людину так само, як про самого Ісуса; це має бути саме собою зрозумілим. Але все таки сенс притчі – не лише в цьому звичному тлумаченні.
Ця розповідь є апогеєм проповіді Ісуса в попередніх розділах, де Він звинувачував Своїх співвітчизників (особливо їх уявних лідерів) і говорив про Своє майбутнє вознесіння відповідно до біблійного образу Сина Людського. У даному контексті розповідь про Божий суд над світом виглядає абсолютно інакше, ніж його зазвичай уявляли євреї. Ісус оголошує, що Він судитиме світ відповідно до того, як народи ставилися до того Ізраїлю, який вже оновлений Ним. Суд над народами завжди вважався частиною призначення Месії (наприклад, Пс. 2:8-12), який часто уявлявся пастухом (наприклад, Єз. 34:23). Можливо, саме тому в сцені суду Ісуса використані вівці і козляти.
Але коли Ісус посяде на Свій престол, оточений усім ангельським воїнством? Ми вже стикалися з описом цієї події у вірші 16:27. І я вже висловлював припущення, що і в цьому тексті, і вірші 24:30 (про подяку Синові Людському) Ісус говорив не про Своє друге пришестя, а про ті події, які стануться на очах людей Його покоління. Відповідно до багатьох новозаповітних текстів (наприклад, 1Кор. 15:25-28), Ісус вже править світом як його повноправний Пан. Чи не повинні ми вважати, що суд, про який говориться в цьому уривку, відбувається упродовж усієї людської історії – з часу воскресіння і вознесіння Христового до сьогоднішнього дня? Можливо, «останній суд» постійно рухається нам назустріч?
Звичайно ж, одного разу Боже правосуддя над світом відбудеться остаточно. Врешті-решт, про це говорять інші євангелісти, і апостол Павло у своїх посланнях (наприклад, Рим. 2:16, 2 Кор. 5:10). А Матвій нагадує нам про те, що Ісус, Який вже править світом, піклується про Своїх послідовників – як про Своїх братів і сестер – на усіх шляхах їх життя.
Чи не здається це тлумачення егоїстичним і самовдоволеним? Можливо, якщо мати на увазі тільки благополучне західне християнство. Ні, якщо ми згадаємо про те, що в багатьох країнах братів і сестер Христових зневажають, ганьблять, переслідують і вбивають. Уявіть, як ця розповідь повинна була надихати перших читачів Євангелія від Матвія і яку надію вона може вселити в багатьох людей у наші дні.