«І сталось, коли закінчив Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Людський Син буде виданий на розп’яття. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайяфою, і радилися, щоб підступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась.
Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона прокаженого, підійшла одна жінка до Нього, маючи алябастрову пляшечку дорогоцінного мира, і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: Нащо таке марнотратство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим. Зрозумівши Ісус, промовив до них: Чого прикрість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на похорон Мій. Поправді кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам’ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!»
Я стояв біля підніжжя гори Айгер у Швейцарії. Навіть вдень тут було холодно, оскільки сонце ніколи не проникало на її північний схил. Я бачив величезні валуни біля початку підйому, відомого з телепередач і глянсових книжечок на альпіністську тему. Високо-високо на схилі я ледве міг розрізнити три групи альпіністів, які виглядали кольоровими точками. Очевидно, дві групи почали підйом удосвіта сьогодні, а одна – ще вчора. Значить, ці альпіністи провели ніч, прив’язані до скель на висоті близько кілометра, і тепер вони дерлися до вершини, оповитої хмарами.
Прямовисна кам’яна стіна заввишки в півтора кілометри виглядала так, як ніби якийсь велетень відрубав сокирою пологу частину схилу з його лісами і лугами. Ця стіна, що загороджує сонце, непереборна і страхаюча, притягувала мене як магніт. Хоча час моїх альпіністських подвигів давно минув, я добре розумів, чому весь час знаходяться люди, готові ризикувати своїм життям, підіймаючись на вершину саме тут.
От як ми повинні себе почувати, стоячи біля підніжжя такого ж крутого схилу наприкінці Євангелія від Матвія. До цього місця ми йшли розміреним кроком через долини і пагорби історії, сідали послухати чергову притчу, проповідь Ісуса. Ми йшли дорогою під галілейським сонцем, коли Його учні поступово дізнавалися про ознаки Царства Божого. Разом з ними ми прибули в Єрусалим і стали свідками вражаючих подій. Але тепер ми стоїмо біля підніжжя прямовисної скелястої стіни, і вона не може не здаватися нам непереборною і страхітливою.
Смерть Ісуса з Назарету – одна з найзнаменитіших і поворотних подій в історії людства. Перш ніж приступити до детального аналізу цього уривка, слід прочитати два наступні розділи на одному диханні – при зачинених дверях і вимкненому телефоні. Дозвольте усьому сказаному там справити на вас належне враження.
Оповідання Матвія примушує голову паморочитися. Адже після зіткнення з владою в Єрусалимі Ісус міг би повернутися назад у Галілею, учити людей правильно молитися, наприкінці життя стати шанованим пророком з довгою сивою бородою. Але замість цього ми бачимо прямовисний зріз історії, неначе розрубаний величезною сокирою, яка залишила незахищеними почуття, очікування, страхи безлічі людей – і євреїв, і інших народів, і наші власні.
Вершину не завжди видно, найчастіше вона ховається за хмарами. Я провів більшу частину свого життя, намагаючись молитися, роздумувати, говорити і писати про значення Ісусової смерті. І, чесно кажучи, іноді мені все здається надзвичайно ясним, а іноді я знову нічого не можу зрозуміти. Богослов’я схоже на гори: ніколи не можна бути упевненим, що вершина – саме там, де ми бачимо хмари. Припущення про те, чому помер Ісус, подібні до мап або старих фотографій гір, зроблених здалека. Вони по-своєму точні і можуть бути корисними, особливо коли все навколо приховано хмарами. Але мапи не можуть порівнятися з вашим власним сходженням на вершину – і з тим видовищем, що відкриється перед вами в ясний день. Коли ви окинете поглядом усе, що простягається внизу, то втратите дар мови, і ви не зможете описати побачене.
Завжди знайдуться люди, які намагалися вдертися на гору, пройшли половину шляху і спустилися вниз, заявивши, що це неможливо чи справа не вартує таких зусиль. Деякі християни, включаючи (на жаль!) священнослужителів, не готові дістатися до вершини гори, щоб ясно побачити смерть Ісуса в усьому її жаху і красі. Але повірте, що справа того вартує. А апостол Матвій буде прекрасним гідом, якщо ми дозволимо йому вести нас вгору крок за кроком.
В останніх розділах євангеліст знайомить нас з величезною кількістю нових персонажів. Ми чуємо їх голоси, коли вони сперечаються і плетуть змови, відправляють богослужіння і плачуть. Ми відчуваємо їх хвилювання і паніку, їх політиканство і замішання, їх шок і душевну травму, їх ненависть і надію.
Матвій відводить кожному належне місце і тримає рівновагу в оповіданні за допомогою центральних фігур – Кайяфи і Петра. Ролі без слів належать дружині Пилатовій і рабиням, які вказують на Петра. Ми неначе на власні очі бачимо темну фігуру Юди і пару розбійників, розіпнутих по обидві сторони від Христа. Усі вони вписані в драму головного героя, доля якого височіє над усіма іншими. Читаючи цю історію, ви майже напевно зустрінете образи, в яких зможете дізнатися і себе, і тих, хто допоможе вам підійматися на вершину.
Сходження почнеться саме з цього уривка, і біля підніжжя гори вже зібралися ті, хто дивиться вгору – на Ісуса – під різними ракурсами. Для первосвящеників і старійшин смерть Ісуса є політичною необхідністю, оскільки Він поставив під сумнів їх владу і оволодів уявою натовпу. Ці володарі взагалі не замислюються про те, чи є Він істинним пророком, чи може виявитися Месією Ізраїлю. Їх відверте політиканство, не прикрашене навіть видимістю прагнення до правосуддя, не міняється упродовж усієї історії. Чи знаєте ви подібних людей? Чи не бачили ви колись такої людини у власному дзеркалі?
У нашому уривку з Євангелія описується вечеря, яка відбулася перед Таємною вечерею. Тут ми бачимо безіменну жінку, чия любов до Ісуса вилилася в акт несподіваної краси – подібно до альпійської квітки серед голих скель у горах. Звичайно ж, деякі люди люблять збирати такі квіти і отримувати з них користь: вирощувати у своєму саду, продавати. Але прекрасне Боже творіння призначене не для цього – як і відданість Христу. Коли людей полонить Його особа і Його хресний шлях, їх любов до Нього може стати надмірною і марнотратною. Ісус відвертається від тих, хто бурчить за це на жінку і приймає її відданість.
Ісус вже знає, що невдовзі має статися, і починає пояснювати це учням. Наближається Пасха – велике свято звільнення євреїв з єгипетського рабства. Для первосвящеників це лише означає, що час для політичних вбивств несприятливий. Для Ісуса наближається час, коли Заповіт буде оновлений, гріхи людей буде прощено, коли Бог знову відкриє шлях через Червоне море, коли свобода буде досягнута через смерть Його первістка…
Ісус знає, що це станеться швидко і несподівано, тому тоді вже не буде часу належним чином помазати миром Його тіло, і це помазання має бути здійснене за вечерею у Віфанії. Історія починається з відчуття необхідності термінової підготовки. Поквапимося, на нас чекає довгий підйом до вершини.