«Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця.
А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари. По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї. А Петро відповів і сказав Йому: Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи. Промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене… Говорить до Нього Петро: Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе! Так сказали й усі учні.»
Я прочитав у газеті статтю про дві сусідні сім’ї, що ведуть довгу і дорогу судову тяжбу. Справу виграла сільська сім’я, якій було дозволено тримати на своїй ділянці безліч собак, що оспорювали їх сусіди – колишні городяни, які не бажали терпіти гучний собачий гавкіт і неприємні запахи.
Цей простий приклад добре ілюструє часто виникаючі ситуації. Сільський будинок, який до переїзду здавався міським жителям райським куточком, стає для них нестерпним через шум від корів і овець. Одного разу я навіть чув бурчання колишніх городян, що на фермі півень будить їх раніше, ніж вони звикли вставати. Але таке вже сільське життя.
Після євангельських подій крик півня набув у західній культурі нав’язливі і неприємні асоціації. Він примушує нас стрепенутися услід за Петром, що впав у духовну дрімоту. Кожен, кому доводилося прогулятися Єрусалимом рано-вранці (особливо ранком Страсної п’ятниці), знає, що пронизливі крики безлічі міських півнів примушують спину вкритися мурашками.
Зречення Петра здається особливо жахливим через події, що сталися напередодні. Хоча Ісусові учні, можливо, у той час багато чого не зрозуміли, але трапеза, яку вони розділили з Ним, залишилася в пам’яті християн на всі наступні віки. Кожен крик півня нагадує нам не лише про наші власні помилки, але і про те, що Ісус виходить запросити нас, таких грішних, на бенкет, де Він Сам буде їжею і вином. Це настільки дивна і навіть жахаюча пропозиція, що нам варто відступити назад, щоб потім наблизитися до цього моменту повільно і з обережністю.
Ісусові учні приготували пасхальну трапезу згідно з древнім звичаєм, так само, як євреї всього світу роблять це і в наші дні. Впродовж тисячоліть під час цієї трапези звучать особливі слова, що нагадують про те, що обраний Богом Ізраїльський народ пройшов через води Червоного моря, залишивши позаду своє рабство в Єгипті. Їжа і напої на пасхальному столі символізують різні етапи цієї великої події – Виходу (наприклад, гірка трава нагадує про страждання ізраїльтян в Єгипті). Голова сім’ї називає всі страви трапези і пояснює їх символіку.
Звичайно ж, для апостолів усе це було звичним і саме собою зрозумілим. Ісус же надав трапезі і всій Пасці новий сенс, який став головним для майбутніх християн. Але ми можемо уявити собі подив Ісусових учнів, коли Він відступив від Писання і почав говорити про Себе.
«Моє тіло – ось воно!»
«Моя кров – ось вона!»
«Моє життя, моя смерть – для вас, для відпущення гріхів ваших!»
Окиньте уявним поглядом ту пасхальну світлицю. Петро невдоволений тим, що Ісус говорить про смерть навіть у такий святковий день. Хома хитає головою, оскільки і раніше він не розумів майже нічого з того, що відбувається, а тепер і зовсім нічого не розуміє. Іван (швидше за все, саме він) схилився до Ісуса з почуттям любові і страху за Його долю. Юда, який все ще тут, застиг на місці, гадаючи про те, чи знає Ісус про його зраду напевно чи тільки здогадується про нього.
А яка ваша реакція на те, що відбувається?
Для багатьох християн центральний момент усієї історії – ця Таємна вечеря. Наші священнослужителі копіюють усі дії Ісуса, щоб кожен міг усім серцем наблизитися до того, що відбувається того вечора і ввібрати в себе образ Христа. Ми не можемо жити без цього. Але для багатьох людей усе це залишається загадкою, що навіть трохи лякає. Ця подія обросла різними значеннями і викликала так багато суперечок, що деякі люди ставляться до неї з недовірою.
Суть усієї події досить проста та все ж вражаюча. Під час цієї трапези Ісус звів разом святкування двох подій – Виходу з Єгипту і обіцяного Богом прощення гріхів ізраїльтян і людей всього світу. Ісус давав зрозуміти учням, що цей момент незабаром настане: над гріхом, найгіршим поневолювачем людей, буде отримана така ж перемога, яку Бог отримав над Єгиптом. І це станеться саме через те, що має статися з Христом.
Дії Ісуса під час Таємної вечері мовою символів говорять про те, що Син Людський віддасть Своє життя «на викуп за багатьох» (20:28). Ототожнення хліба з тілом, яке буде переломлене смертю, а вина – з кров’ю, яка проллється на Хресті, мало і тоді, і зараз більшу владу, ніж слова. Владу сполучати частині наших зламаних і заплутаних життів, зціляти їх. Владу говорити всьому світу, що Ісус – Господь (див. 1 Кор. 11:26).
Але ця влада завжди залишалася незбагненною. Можливо, тому апостоли, замість того щоб надихнутися і підбадьоритися, розпорошаться саме в той момент, коли Ісус піде назустріч найтемнішій ночі в історії. А сильний, несамовитий Петро на якийсь час уподібниться брехливому і жалюгідному боягузу, що забувся усіх своїх обітниць. Можливо, його вчинок є важливим нагадуванням про те, наскільки ми слабкі і жалюгідні без допомоги Божої. Можливо, крик півня і символи Таємної вечері постійно хвилюватимуть нашу совість, примушуючи замислитися, оголяючи нашу постійну нужду в Божій допомозі. І ці ж знаки підтримують нашу надію і віру, що настане новий день, коли Ісус розділить з нами нове вино Царства Божого.